Сина Данила я народила досить пізно за мірками того часу – у 37. Але нам з чоловіком тоді було байдуже на ті косі погляди сусідів та перешіптування. Ми почувалися найщасливішими батьками на землі і старалися дати синові все найкраще.
У 26 Данило почав зустрічатися з Ольгою. До того він тільки гульбанив, розважався з друзями та не думав про серйозні стосунки. Хоча мої подруги вже давно весілля дітей відгуляли та онуків няньчили по другому колі. Я також дуже сильно хотіла стати нарешті бабусею. На жаль, чоловік Петро не дожив до того моменту, адже його забрала важка хвороба.
Однак, Оля мені одразу не сподобалася. Ну от було таке, що дуже відштовхувало. Сама з багатодітної родини, їх там аж 7. Живуть дуже скромно, майже на межі бідності. Дівчина школу закінчила так-сяк, батьки запхали її в якесь ПТУ після 9 класу. Вона сама за освітою швачка, але працювала у магазині та на складі фасувальником.
І знаєте, у неї не було ніякого бажання змінювати життя на краще. От я читала історії, як люди зі злиднів ставали мільйонерами. Так, без важкої праці та зусиль не обійшлося. Але у них була мета. А що та Олька? Живе від зарплати до зарплати, її все влаштовувало. Певно, тому так поспішала заміж за Данила вискочити, аби взагалі не працювати.
Зустрічалися вони рік, а потім Данило зробив Ользі пропозицію. Вони дуже поспішали з весіллям, адже дівчина була вже при надії. Мені здається, що вона навмисне завагітніла, аби нарешті захомутати мого сина. Весілля ми зробили скромне, запросили тільки 50 людей у ресторан, тихо посиділи.
Так, як у хаті сватів місця для зятя не було, то Данило привів Ольгу жити до нас. У мене гарна, трикімнатна квартира на Проспекті Чорновола. Нещодавно зробила ремонт і зараз купую всі необхідні речі для появи онука чи онучки. Вже замовила спеціальну шафку для зберігання одягу, ліжечко та коляску білого кольору. Бо ми ще не знаємо стать.
Але Ольга так зараз командує вдома, наче то я до неї переїхала жити. Я не можу собі спокійно подивитися телевізор, запросити сусідку на каву чи навіть голосно сушити волосся феном. Невістка одразу вилітає з кімнати, як та фурія, починає викрикати, жалітися. І постійно прикривається вагітністю, розумієте? Наче то якась хвороба. Вона тільки на 2 місяці, але вже не годна ні посуд помити, ні їсти зварити. Єдине, що вона добре робить – то спить. Ну я також була вагітна і чудово знаю, що то можна, а що ні.
Данило постійно заступається за жінку. І от тепер Ольга взялася за мою квартиру. Вирішила добряче промити синові мізки.
Якось Данило зранку підійшов до мене з дуже дивною пропозицією:
– Мамо, а ти б не хотіла переїхати?
– Тобто?
– Ну дивися, через пару місяців Оля народить. Нам буде тісно.
– Яке тісно, сину? Тут 3 кімнати, місця вистачає з головою!
– Ну просто Оля тут не почувається господинею. І ми хочемо ще другу дитину народити, Оля мріє про багатодітну родину.
– Добре, а куди я піду? На вулицю мене проганяєш?
– Ні. Ну можеш переїхати на дачу покійної бабусі Стефанії.
Ще 3 місяці тому не стало бабусі Ольги, Стефанії Любомирівни. Вона жила в Суховолі, то за містом. І то радше була не дача, а невелика кімнатка. Там туалет на вулиці, води вдома нема, треба з криниці набирати. Газ не проведений, там стоїть просто балон посеред кімнати, замість люстри – лампочка і все. Літо скоро закінчиться, наступлять холоди і я геть замерзну в тій халабуді. Там треба було робити ремонт. А ще краще – знести все під землю та будувати новий будинок.
– Ну ти поки працюєш, маєш гроші. А я повинен забезпечувати Олю та дитину, коли вона народить і вийде у декретну відпустку.
– То вона таке вигадала? А я бачу, що ти її послухав, як той цуцик дресований.
Мало того, що тепер до цього ще й сваха підключилася. Щоразу, коли ми десь бачимося у гостях, то вона вважає за потрібне нагадати про дачу:
– Там ніц не бракує, що ви так носом крутите, я вас не розумію.
– А ви чого самі в на ту дачу не переїдете, а дітям хату не віддасте? Сильно мудрі стали?
Так на мене всі накинулися через житло. І хочу я живу з сином в одні квартирі, але він зі мною не говорить. А невістка вже, певно, Богові молиться, аби я переїхала якомога швидше.
Боюся, аби діло до суду не дійшло. Раз я чула, як Ольга намовляла Данила. Казала, що він і так рано чи пізно отримає спадок, а через суд можна цей процес пришвидшити.
От як мені бути? А раптом, діти потім через квартиру заборонять мені з онуком бачитися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!