Зараз єдиний син відцурався геть від мене. Певно, то невістка вже так постаралася мене обмовити.
Олег одружився ще у 2018 році, невістка Христина була з сусіднього села. Не можу сказати щось добре про своїх сватів. Батька у Христини давно нема, а мама весь час пиячила. Єдина адекватна родичка – то бабуся Ганна, яка постійно доглядала хату та внучку.
І після весілля я запропонувала дітям пожити у мене. Ну нащо моєму синові бачити концерти від тещі, яка постійно “білочку ловить”?
Тим паче, у моїй хаті більше місця і я навіть у кімнаті Олега зробила новенький ремонт.
Через рік невістка вже народила первістка, синочка Данилка. Однак, посиділа у декреті місяць та вийшла на роботу. Адже Остап та Христина давно мріяли купити квартиру та переїхали до Львова. І я їх чудово розуміла – а що ще робити в селі? Свиней та курей рахувати, а потім за ними послід прибирати?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я була з онуком і вдень, і вночі. Навіть спала з ним в одній кімнаті, аби плач батькам не заважав. Постійно з ним няньчилася, годувала, ходила на прогулянки. А коли малий спав – то швиденько готувала вечерю, прибирала в хаті та ще й встигала зв’язати йому якусь кофтинку чи панамку.
Син навіть брав на роботі нічні зміни, аби мати надбавку до зарплати. А Христина працювала навіть у суботу та неділю в перукарні. Тільки влітку 2022 року діти нарешті здійснили свою мрію – купили гарну, трикімнатну квартиру в новобудові.
Також допомогла бабуся Ганя. Вона після весілля Христини кинула невістку-пиячку та поїхала в Італію до сестри. Там і знайшла роботу, тому всі гроші відкладала для Христинки. Ну і раз на місяць висилала 3 пакети з продуктами та окремий одяг для правнука.
Однак, після переїзду діти геть за мене забули, на новосілля не запросили. Я хіба сама мала дзвонити та нагадувати про своє існування, як мами та бабусі. Навіть коли минулої осені почалися ці відключення світла, то я годинами сиділа в холодній хаті. Зате син хвалився, що нарешті купив генератор.
У гості хіба приїздили, аби взяти домашню консервацію та картоплю. А як допомагати на городі поратися чи навіть ту ж саму картоплю збирати – то все, ніхто не телефонує та не пише!
Мені вже так образливо стало. Як няньчити онука – то одразу до я повинна до коляски ставати. А просто мені допомогти ніхто не хотів!
Тому я сама почала з дітьми серйозно говорити про переїзд:
– Мені в селі дуже погано. Холодно, не знаю, як цю зиму добуду. А підлога стара-старезна, скоро геть там провалююся.
– Мамо, ну давай ми тобі ремонт влітку зробимо.
– Ремонт? Ще до літа чекати? А забрати мене до міста не хочеш, у вас місця багато!
– Ой, мамо, ну ми повинні жити окремо. У тебе хата, у нас квартира.
– Так, ви нам будете заважати! Тим паче, ви грошей на ремонт не давали. – пискнула невістка.
Я була шокована такими аргументами, навіть хотіла заплакати, чесно. Ну бо як ще це назвати?
Я ж пустила невістку до хати після весілля, допомагала дитинку няньчити. А зараз що, вже не потрібна їм? Чи то треба рахувати лиш, хто та скільки дав?
Так, я не багато людина, не заробляю мільйони. Однак, давала дітям інше – любов, підтримку, увагу…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!