Я мати-одиначка, самотужки виховувала сина Олексій. Добре, що мої батьки були поруч та всіляко допомагали. Мама навіть завчасно вийшла на пенсію, аби сидіти з онуком, поки я бігала на пари в університет.
Свого часу батьки назбирали грошей та подарували мені двокімнатну квартиру. Олексійко тоді так тішився, що матиме свою окрему кімнату з іграшками.
Так от минуло вже 30 років. Мій Олексій виріс та став хорошим чоловіком. Невістка, до речі, мені дуже сподобалася. Мирослава тоді ще працювала у продуктовому магазині та часто приносила мені якісь гостинці додому – свіжі фрукти або ж солодощі чи овочі сезонні.
Згодом Олексій з Миросею відкрили свій магазинчик з продуктами. Переважно возили з Польщі та Німеччини якісь крупи, шоколадки, консерви та закрутки. І так розширили мережу, що зараз по всьому Львові мають магазини, десь штук 5 точно.
Звісно, мені часто привозять смаколики. Син ще й оплачує комунальні послуги, купує ліки за потреби. Минулої зими, коли почалися відключення світла, то навіть купив спеціальний балон, аби я мала як готувати. І ще маленький генератор на світло.
Але місяць тому Олексій з Інною зробили мені воістину великий подарунок – дачу. Просто одного дня приїхали та поставили ключі на стіл:
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Нащо? Діти, ви що, жартуєте?
– Ні, мамо, це такий подарунок. Ти ж давним-давно хотіла жити у будинку, мати свій город і клумбу. Он, дивися, яку оранжерею зробила на підвіконні.
Я аж розплакалася з такого щастя. Будинок маленький, але є гарна кухонька та вітальня. Діти ще влітку купили ділянку та до листопада робили там ремонт. І постійно мовчали, аби не розсекретити такий подарунок.
– А свою квартиру куди? Продавати?
– Нехай стоїть. Ми будемо приїжджати, дивитися. чи все в порядку. Або хочеш – можеш її в оренду здавати, зараз на таке великий попит. Тим паче, ремонт гарний, ми ж минулого року робили. І район хороший, спокійний.
Однак, про цей подарунок якось пронюхала сваха, Ольга Петрівна. Зателефонувала і так підлесливо почала говорити:
– Ой, ну не кожній матері щастить з такими дітьми. Вам просто так дачу подарували.
– Хороші діти, бо гарно виховали.
– Так, а ви не знали, що то була ідея моєї Мирослави? Вона про вас постійно турбуються, більше, ніж за Олексія.
Ну відчувало моє серце, що сваха не просто так телефонує. І почала розпитувати мене за квартиру:
– А ви там вже орендарів поселили, так? Не боїтеся, що то якісь аферисти чи крадії?
– Не знаю, люди хороші, порядні.
– Краще б ви ту квартиру переписала на нашу онучку. Подумали про її майбутнє.
У Олексія та Мирослави є донька, Христинка. Вона поки навчається в 11 класі, цього року закінчує школу. І хоче навчатися у нашому місті, інші університети навіть не розглядає.
Але квартира взагалі знаходиться в іншому районі, до найближчого університету треба їхати двома маршрутками з пересадками. Та і не знати, чи онучка захоче переїжджати на іншу квартиру.
Син та невістка навіть не заїкалися ще про квартиру для Христинки. Та їй тільки 17 років буде, ну рано думати про те, аби жити окремо від батьків.
Мені здається, що сваха то ляпнула чисто з заздрощів. Жаба давить, що мені діти подарували дачу першій, а до неї ще черга не дійшла.
Не знаю, як далі бути. Бо совість за Христинку мучить. Тепер почуваюся винною перед Олексієм та Мирославою.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!