– Романівна, як там у тебе справи? – запитала жінка свою 61-річну подругу.
– Та чомусь не можу синові додзвонитися. Я вже казала доньці, то, мабуть, у мене якісь проблеми з телефоном. Але то тільки з його номером така біда. Всім іншим можна зателефонувати. Я вже навіть дзвонила невістці, вона сказала, що все у них нормально і телефон працює. Не хочеться це визнавати, але думаю, він просто заблокував мій номер…
– Ви що, посварилися?
– Та ніби ні… Він просто звик, що я йому у всьому допомагаю. Особливо фінансово. Минулого року тільки допомогла кредит на автівку виплатити. Як тільки діло зробили, він про мене й забув. А нещодавно зателефонував й знов почав натякати на допомогу. А я йому так і кажу: “Сину, я вже пів року як на пенсії”. Він цього навіть не знав, хоча я йому неодноразово говорила, що вже не працюю. Після цього, додзвонитися я йому не можу…
– То він завжди такий був? Може якась образа з дитинства?
– Не знаю, я завжди старалася бути хорошою матір’ю. Коли Олексію виповнилося 8 років, чоловік від мене пішов. Так я залишилась з двома дітьми на руках. Доводилося важко працювати, мала дві роботи. З чоловіком періодично спілкувалися, та й аліменти він платив справно. Виходить, що все життя працювала для дітей, на ноги їх ставила. Після школи обох влаштувала до університету, вивчились. Людмила пішла працювати, а Олексій довго не міг знайти себе. Перший його шлюб не вдався, через два роки розбіглися, а тепер має допомагати дружині з дитиною. Потім ще через рік одружився знову батьком став. Так на ньому висять аліменти, кредит за квартиру й немовля постійно потребує уваги та фінансових витрат. Живеться йому скрутно, тому я намагаюся хоча б якоюсь копійчиною допомагати.
– А донька що?
– Доньці вдалося побудувати доволі успішну кар’єру. Працює вона не за спеціальністю, але свою роботу дуже любить. Це ж вона запропонувала мені на пенсію вийти. Бачила, що я вже втомилася від усього цього. Я перший час дуже нервувала, що ж я буду вдома робити? Я ж ніколи не сиділа склавши руки! А Катерина моя запропонувала мені записатися на танці. Завжди мріяла навчитися танцювати танго й виявилося, що в мене непогано виходить. А ще я нарешті почала в’язати. Вже навіть перші замовлення на невеличкі коцики отримала. Донька навіть пропонує бізнес запустити, але я поки роблю це для душі. Турбує мене те, що саме Катерина поруч зі мною, а син навіть знати про моє життя не хоче.
– А ти намагалася з ним про це говорити?
– Так, і не раз. Хотіла спочатку натякнути, потім все прямо казала, але він хіба мене чує? От я нещодавно прийняла рішення: весь спадок залишу доньці. Вона зі мною вже он скільки грається, за всі забаганки платить. А син дзвонить раз на місяць і то не завжди. Я йому так і сказала. Для нього це стало справжньою несподіванкою і він сказав, що тепер взагалі зі мною спілкуватися не хоче. Виходить, без спадку матері не треба…
– Не журися Маринко, може то він просто розізлився.
– Ох, не думаю. Якщо він і раніше не дуже хотів зі мною спілкуватися, то тепер точно не буде. Може на нього так розлучення повпливало, чи те, що він старший… Хоча я обом старалася дати максимум.
Як потрібно було розділити спадок у такій ситуації? Погоджуєтеся з тим, що все краще залишити доньці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!