Син здав батька у будинок для людей похилого віку, а після його смерті розізлився, що старий залишив спадок не йому

– Синку, мені так захотілось оселедця? Купиш? – спитав Петро у свого сина.

– Ти ще пироги не доїв. Вже оселедця тобі подавай!

– Андрійку, та візьми десь навіть там, де найдешевше. Порадуй старого батька. Ну так захотілось.- просив тато

– У мене часу немає. Їж те, що тобі дають і не вигадуй.

Андрій, думав, правильно його дружина говорила, що пора батька в будинок перестарілих здавати. Бо спокійного життя у них з ним не буде.

Хоча Петро весь час старався для дітей. Навіть будинок у селі продав і перебрався до них у місто на квартиру, яку купила за гроші з проданої хати. Сину ж не вистачало, а батько захотів його виручити. Не міг дивитись, як син мучиться. Бо ж Андрій і подав пропозицію про продаж житла. А Петро не зміг відмовити.

Так він і опинився в одній житлоплощі з сином, невісткою і внучкою. Та почувався він тут геть непотрібним. Невістка лаялась і кричала на нього з приводу і без. Онучка навіть говорити з дідом не хотіла. От Петром і боявся лишнє слово комусь сказати. Забився в один куток і сидів там тихенько.

Йшов час. Онучка стала уже зовсім дорослою. Збиралась заміж.

Пошепки

– Катя з чоловіком у нас жити збираються. Тому тобі доведеться пожити у будинку для людей похилого віку. Ти не переживай, там про тебе дбатимуть. Тобі буде добре. Ми будемо часто навідуватись – заявив Андрій до батька – Сам розумієш, ми тут всі не помістимось.

Старий заплакав. Не такої старості він чекав. Йому важко було підібрати слова.

– Я завжди тобі у всьому допомагав. Хотів, щоб тобі було краще. Навіть будинок свій продав. Все для мого Андрійка, для синочка. А ти навіть не спитав мене чи хотів я його продати? У мене там було стільки спогадів. Я там народився. Там я і хотів померти. А не з чужими людьми у незнайомому приміщенні. Це така твоя віддяка, сину?

– Тату, ти перебільшуєш. Ми не покидаємо тебе назавжди. Коли Катя з чоловіком знайдуть собі хороше житло, повернешся назад. 

– Я розчарований у тобі, Андрію. Як добре, що твоя мама уже не бачить, яким ти став.

Андрій тільки розізлився на слова батька. У будинок для людей похилого віку все-таки його відвіз. Старий дуже переживав перший час. Не знав, як себе поводити. Відмовлявся їсти. Та згодом змирився і звик до нового житла. Син, попри свої обіцянки, так до батька жодного разу і не приїхав. Петро помер через пів року. Після смерті чоловік доволі велику суму грошей заповів Ганусі, дівчині, яка доглядала за ним в будинку. Вона була добра з ним. Розмовляла, заспокоювала.

Андрій був сердитий, коли відкрив заповіт, а не побачив там свого імені. Адвокат передав лиш записку сину від батька: “Я хотів спокійно дожити свої роки. Ти був зі мною дуже жорстоким. А Ганнуся була зі мною в усі ці дні. Вона заслужила на ці гроші більше, аніж ти.”

Як думаєте, правильно зробив Петро, що залишив спадок Ганусі? Що скажете про ставлення сина до батька?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Sofia
Adblock
detector