Усе життя я прожила наче в клітці. Коли була молодою, дуже хотілось мені із села у місто вирватися. Думалось, там великі гроші, любов, щастя… От і вийшла я заміж за Івана, коли поїхала в університет навчатися.
Зараз уже й не знаю: любила я його, не любила… Просто в нього своя квартира на той момент була чимала, а мені треба було десь жити. Не подумайте, я йому на шию не всілася! Скоріше навіть навпаки. Скільки себе знаю, завжди в мене було дві роботи. Там вдень працюю, там – вночі. І все це аби нам з Іваном було що їсти.
Бо ж чоловік мій без роботи років з 15 жив. То він не хоче за копійки працювати, то йому начальство не подобається… Словом, втямив він, що я роботяща людина, та й жив собі, горя не знаючи.
Одна в мене розрада була: мій синочок Михайло. Я його ото тільки й народила для того, аби було кого любити. А він ще й гарний у мене виріс, розумний. От тільки швидко із сімейного гніздечка випурхнув. Знав, що я нещасна, що не можу чоловіка свого кинути. І дивитись на те не хотів. Бо ж Іван і руку на мене підняти міг, і слова хорошого від нього не діждешся.
– Ма, ти ж бачиш, що то не життя, а якась каторга? Кидай батька і живи сама собі. У тебе все ще попереду! – одно розказував мені син.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А мені так боляче від тих слів було! Спочатку я розлучитися не могла, бо батьки були живі. А вони завжди казали, що розлучення – то великий гріх людський. Тоді батьків не стало, можна було б і про нове життя задуматися… Але зарплати моєї не вистачало на якесь житло, а з малою дитиною на руках на вулицю не підеш. Тоді син виріс, почав і сам мене вже до кращого життя тягти. І я навіть задумалась…
Поміняла одну роботу на кращу, почала менше грошей в сім’ю віддавати, більше відкладати собі. І через якийсь час в мене назбиралася сума, якої мені б хватило, аби почати все спочатку. Та от біда: зліг Іван зі страшною болячкою. Лікарі зразу сказали, що краще йому може й стане, але то не на довго. Дали йому років зо два від сили.
І так мені шкода стало Івана, з яким я вже 25 років прожила, що гроші свої я почала на його ліки спускати.
– Ти що робиш?! – кричав на мене син. – Ти все життя мучилася, тепер його черга. А ти знову бігаєш біля нього, хороводи водиш. Для чого? Кинь його та й живи для себе!
А я тільки слухала та мовчала. Як пояснити дитині, що мені й не хочеться іншого життя? Ну, була я нещаслива, працювала важко, любові не знала. Але ж таки в мене і чоловік був, і дитина. А зараз я стара вже, хто на мене гляне? На самоті віку доживати я не хочу…
Син каже, що я роблю велику помилку. Я ж уже зовсім не розумію, як далі жити.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!