– Синку, мені нема де жити. Я все втратив. Поможи! – благальними очима дивився на мене горе-батько

Свого батька я не бачив десятки років. Він вирішив, що краще йому покинути нас з мамою та моїми меншими братами. Мені тоді було 9 років, Олегу 7, Віктору 5, Жені 4. 

Напевно наш тато не вмів впорюватися з усіма батьківськими труднощами. Йому не виходило забезпечувати сімʼю, його нічого не мотивувало заробляти більше, навіть наше недоїдання. Замість того, щоб допомагати мамі з нами він приходив додому пізно і просто лягав спати. Впевнений не кожна жінка витримає поруч з такою байдужістю.

Але батько сам здався.

Мені було шкода маму, бо вона його любила по-справжньому, була готова терпіти усе, лиш би він був поруч. Але після розлучення наче охолола зсередини. Я був найстаршою дитиною тому частково взяв виховання братів на себе. Вони слухали мене, а мама тим часом працювала до пізна, щоб нас усіх прогодувати.

Я намагався допомогти їй у побуті. Навчив братів варити морожені вареники, підмітати підлогу та мити посуд. 

Тепер ми усі виросли і маємо роботу. Тепер ми не дозволяємо матері працювати, а кожного місяця висилаємо їй гроші. Здоров’я у неї після стількох років важкої праці вже не таке. Ми оплачуємо їй санаторії, масажі, одяг та дозвілля. Вона наша найдорожча людина. Деколи вона жартує, що нам пора дозволити знайти їй підробіток, бо скоро у кожного буде своя сімʼя і гроші нам знадобляться на дітей та інші турботи.

Пошепки

Та на цьому етапі наше з братами життя дало новий поворот. Обʼявився горе-батько. Я, чесно кажучи, не одразу його впізнав. Він спочатку десь знайшов мій номер, а коли підходив до мене, то я навіть не розумів хто це.

Старий, зморщений чоловік без кількох зубів зі щетиною. Він спитав як у нас справи, як поживає мама, а потім перейшов до суті. 

– Синку, мені нема де жити. Я все втратив. Поможи! 

Я тоді нічого йому не відповів, вирішив порадитись з братами. Ми одразу дійшли спільного рішення.

– Тату, ми можемо запропонувати тобі хіба будинок для престарілих, не більше. Вирішуй.

Звісно він погодився, у нього ж інших варіантів не було. А ми й запропонувати більше нічого не могли. Просто по совісті вчинили через те, що він наш батько. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Adblock
detector