Кілька років тому наші батьки продали стару бабусину хатинку в селі. Землі там було багацько, тож виручка була відповідною.
Мама з татом порівну розділили долари між мною і молодшим братом.
Ми були дуже вдячні за такий щедрий подарунок. Зараз такий час, що кожна копійка на рахунку.
Я ці гроші витратила з головою – вклала у власну квартирку, про яку вже давно мріяла. У мене були свої заощадження, але і на купівлю, і на ремонт, звісно, не вистачало.
Тепер же я щаслива власниця двушки в новобудові.
Живу сама, нещодавно розлучилася з чоловіком. Характерами не зійшлися, як то кажуть. Дітей за 10 років шлюбу так і не нажили.
Але хрест я на собі не ставлю. Вірю, що ще зустріну того єдиного, з яким захочу розділити своє життя. Кажуть, що в 40 років життя тільки починається!
Як розпорядився своїми грошима мій братик? О, це взагалі окрема історія.
Він вирішив завоювати дівчину, яка давно йому приглянулася. Маринка відома на увесь район своєю любов’ю до чоловіків з товстим гаманцем.
От наш Микола і повівся.
Дорогі подарунки, розкішний відпочинок в Буковелі, ресторани і все таке інше. Не минуло й кількох місяців, як від стопки доларів не залишилося й згадки.
Нема грошей – нема Маринки. Лишився мій брат сам-самісінький біля розбитого корита. Просто, як у казці.
Живе в гуртожитку, ледь кінці з кінцями зводить через борги, в які вліз заради нерозділеного кохання.
Нещодавно ми святкували мамин День народження, сиділи всією родиною за одним столом. Весь вечір тільки й говорили про те, як важко живеться нашому Миколі, який він бідний і нещасний.
– Синочку, рідненький, повертайся до рідної хати, житимеш з нами.
– Та я б з радістю, але як же я з села добиратимусь до міста на роботу. Сама знаєш, дорога нелегка.
– Ой, Микольцю, знаю, знаю, дитино.
– Інша справа квартирка сестри. Отам би я нарешті жити почав, як людина. Та й місця нам обом з головою вистачить.
В той момент я мало не вдавилася.
– Ти серйозно?
– Доню, а й справді! Хіба не можеш допомогти братові. Не бачиш, як йому важко.
– Мамо, я не повинна платити своїм комфортом за помилки, які він натворив. Хіба змушувала його викидати гроші на вітер? Я ж тебе, Миколо, попереджала з приводу Марини! Попереджала?
– Що мені твої попередження?! Ти краще зараз мені допоможи.
Відмовилася навідріз! Тепер мало не вся сім’я зі мною не хоче розмовляти. І нехай! Я за собою вини не чую.
Команда “Пошепки” повністю підтримує читачку, яка поділилася з нами своєю історією. Вона не повинна розплачуватися за помилки свого брата і жертвувати своїм комфортом. Вони двоє дорослих людей. Кожен з них зробив свій вибір, за який тепер доведеться нести відповідальність, як не крути.
А як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!