З Антоном я познайомилася, коли на другому курсі навчалась в Київському університеті. Після нашого маленького села – столиця для мене була чимось неймовірним. Цілий світ, сучасний і дивовижний. Хоча я так полюбляла приїжджати додому, насолоджуватись тишею, свіжим повітрям.
Так от Антон навчався на п’ятому курсі. Він претендував на червоний диплом, постійно виступав на конференціях, зірка факультету. Зокрема тому, що його тато був викладачем. І якось на університетській вечірці нас познайомив спільний друг. Ми розговорилися, а тоді гуляли до самого ранку.
Ми почали зустрічатись. Це були щире, майже дитяче кохання. Та ми обидвоє були серйозні, голови не втрачали, поводились чемно. Зустрічались рік, а тоді Антон зробив мені пропозицію. Лиш він зробив одну помилку, перед цим не порадився з батьками. Натомість зробив їм сюрприз і привів мене знайомитись:
– Це Світлана. Ми вже віднесли заяву, через місяць розпис!
Валентина Іванівна аж очі повитріщала, її чоловік, той, що викладач, лишень мовчки дивився.
– Синку, вона не тебе любить, а квартиру твою столичну! Подумай! – раптом сказала майбутня свекруха просто в моїй присутності.
Іронія в тому, що я ні про яку квартиру і не знала. Виявляється, Антон мав квартиру, йому бабуся залишила. Та він про неї не розповідав, а я не питала. Не знаю, чому, та мене це не цікавило. Думала, будемо жити в гуртожитку, а там роботу знайдемо і невеличку квартиру орендуємо.
На щастя, Антон був достатньо самостійний. Він посварився з мамою, і ми однаково розписались. Весілля не робили, якраз карантин був, а в подорож поїхали в село до моїх батьків. Коханому так у нас сподобалось, що вирішили дачу побудувати біля озера.
Відтоді ми живемо окремо, в квартирі Антона. Працюємо обидвоє, та нещодавно я вийшла в декрет, адже народила донечку. Утім навіть після цього свекруха не змінила свого ставлення до мене.
– Звичайно вона народила, щоб вже остаточно прив’язати Антошу. Дівка з задрипаного села такого інтелігентного хлопця вихватила.
Так прикро було це чути. І ось нещодавно ми зробили хрестини. Запросили усіх родичів. Вирішили зробити гарне свято, адже весілля не було. Ви б бачили, як поводилась Валентина Іванівна, наче цариця серед підданих, огидно дивитись було. А от свекор мене здивував. Він завжди мовчазний, а тут хильнув самогону, котрий мій тато привіз, і язик йому розв’язався.
– Валентина, чого така насуплена? – раптом вигукнув він. – Наче сама не з села.
Вона поглянула на нього суворо. А він раптом звернувся до мене.
– Світлано, доню, я тебе відразу полюбив. Гарна дівчина моєму синові дісталася. А на свекруху не зважай. Вона сама дівка з села, старанно це приховує. Вчилась в аграрному, її відправили. Мої батьки так само її не сприймали.
Я не могла стримати посмішки. А свекруха так образилась. З того вечора її взагалі не видно й не чути. Навіть не знаю, як із такою людиною спільну мову знайти? Порадьте!