Я свою маму дуже люблю, утім ніколи не хотів жити з нею, та й відвик вже від цього. Я ж з 18 років в Дніпрі. Дано маю квартиру тут, дружину й двох дітей. А ненька моя залишилась вдома, в Запорізькій області. Зараз там дуже неспокійно. Забрати до себе маму я не можу, у нас всього дві кімнати. Давно пропонував їй поїхати на Захід України, в мене там знайомі є у Львові. Але вона не хоче, каже, що господарство своє не залишить.
І ось нещодавно, я ще спав, коли пролунав дзвінок.
– Синку, я приїхала, забери мене з вокзалу!
– Чого ж не попередила!
– А так вийшло!
– Візьми таксі, я заплачу, бо швидко не зберуся.
Ненька приїхала за пів години. Дружина швидко приготувала сніданок, а мама заходилась діставати з великих сумок всілякі продукти – сало, м’ясо, молочні, огірки, помідори, кабачки, зелень.
– Нащо ти стільки всього везла. У нас супермаркет поруч!
– А я подумала, що можна щось продати знайомим. Звісно і ви купляйте, бо мені грошей бракує, а ви ж однаково в своєму маркеті берете не без грошей. А так хоч дітям даватимете домашнє.
– Мамо, як тобі треба грошей – я дам, але більше ці торби не тягай!
– Добре, синку.
Я дав матері 4 тисячі, аби мала. Вона відпочила, тоді кудись на ринок пішла. Повернулася після обіду. Я вирішив спитати, коли ж її на вокзал везти, бо останній автобус о сьомій вечора.
– Мамо, коли їдемо?
– Щось я так стомилася. Можна залишитись?
– Ну, звісно, лиш доведеться на кухні на дивані спати.
Дружина розстелила мамі. А наступного дня ненька зізналася.
– Синку, стомилася я дуже там жити. Увесь час бахкає, а що, як окупанти наступатимуть?
– То давай я домовлюсь, поїдеш на захід.
– Ні, не хочу. Це надто далеко. Я житиму в тебе тиждень, а на вихідні їхатиму в село, щоб все там доглядати й робити. Так мені хоч трішки легше буде.
– Але ж в нас місця нема!
– Нічого, я тут на кухні спатиму, вам за це продукти возитиму.
Я не знав, що казати. Пішов радитись до дружини. Та раптом вона почала кричати:
– Я так і знала! Навіть мови нема!
– Але ж вона стомилась від війни, їй страшно. А у нас хоч трохи відпочиватиме.
– То орендуй їх квартиру! Я це не терпітиму!
Грошей на оренду окремого житла в мене зовсім нема. Не знаю, як бути. Порадьте, що мені робити? Як пояснити дружині, що безпека – головне. І взагалі, в такі важкі часи варто усім разом триматися. А вмовити стару людину переїхати на інший кінець країни не так просто. Погодьтеся. Як бути?