Я завжди думала, що лізти до чоловіка в телефон – низько і огидно. Переконувала себе, що до такого ніколи не докочуся. А недавно рука сама потяглася…
Андрій в мене наче й не гулящий, наче й нормальний. Та ж все одно хотілося глянути, з ким він там переписується. Я була готова, що знайду переписки з дівками, фотографії всякі… Але мене там чекало щось набагато гірше. Діалог Андрія з його мамою.
Я завжди знала, що вона мене, м’яко кажучи, не дуже любить. А вона там такого понаписувала!
«Синочок, як ти там, тримаєшся? Мабуть, Лілька тобі вже всі вуха проговорила!» – писала моя свекруха.
«Еге, є таке. Раніше ще нормально було, а завагітніла – взагалі дах їй знесло. Боюся уявити, що воно буде, коли дитина народиться!” – жалівся їй мій чоловік.
Не скажу, що мене це дуже здивувало. Тамара Максимівна ніяк не могла змиритися, що в її дорогоцінного синочка вже давно є своя родина. Спочатку Андрій ще якось ставив її на місце, пояснював, що в наше життя лізти не треба. А тоді чи то здався, чи то справжнє своє обличчя показав… Але за два роки він на такого тюхтія перетворився, що то страшне! Ні дня без мами, ні дня без ниття.
Недавно я завагітніла. Думала, це якось ситуацію змінить, стосунки наші врятує. Бо ж таки не раз чула, що з появою дитини чоловіки наче трохи беруть себе в руки. Але то було не про Андрія…
“Синочок, тут таке діло… У мене ж інвалідність є, то, може, ти б за кордон поїхав та відпочив? Дитя як народиться, то не буде коли і вверх глянути. А ти ж і так у мене втомлюєшся. Поїдь, подихай свободою” – ніяк не вгавала Тамара Максимівна.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
“Еге… Мене то випустять, але ж Ліля! Не дасть вона мені грошей. Каже, для дитини треба і візочок, і ліжечко купити. Над кожною копійкою труситься, їй Богу”
“А ти візьми гроші, скажи, що купиш усе сам. І ще скажи, що в тебе якраз відрядження. Поїдеш десь до моря, а для дитини я тобі все дам. Тьотя Ніна, сусідка наша, якраз хотіла всі ці прибамбаси викидати: і одяг, і візочок, усяке таке. То я скажу, що хай краще нам віддасть!”
“Ой, мамо! То було б супер! Бо я того моря вже аж два роки не бачив. І що б я без тебе робив?”
У той момент я наче прозріла… Здавалося, що то все якийсь невдалий жарт! Невже мій чоловік згоден взяти для нашої дитини речі, які хтось уже майже відніс на смітник? Невже він хоче поїхати до моря, бо дуже втомився, поки сотні таких, як він, віддають життя за нашу свободу?!
Мені так огидно стало, що й словами передати не можу… Зібрала речі, забрала гроші і поїхала до мами, поки Андрій був на роботі. Я не зможу далі з ним жити. І дитину з ним ростити теж не хочу. Хоча мама каже, що я просто драматизую… А ви б змогли з такою людиною будувати майбутнє?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!