Ми з Дмитром у шлюбі прожили вже 6 років. Звісно, уся рідня чекала, коли ж ми нарешті порадуємо їх новиною про мою вагітність.
– Любочко, пора б уже подумати про майбутнє! Ти ж не вічна, молодість – штука така: раз, два і немає. А народити треба. Не для себе, то хоч для здоров’я! – ніяк не могла прикрити хоч трохи свого рота свекруха.
– Та не буде у нас дітей, а у вас – онуків! – не витримала вже якось я і вивалила перед свекрухою всю правду.
Усі ці роки я по лікарях бігала, а всі одне і те ж казали: «Здорова, старайтесь далі». Довго ми так старались, аж поки не виявилось, що справа не в мені. Просто ми з Дмитром один одному в цій справі не підходимо.
Пояснювати все це батькам чоловіка – все одно, що головою об стіну битись, тому мені простіше було визнати «бракованою», як вони казали, себе.
Ох і вилилось на мене з того часу всілякого бруду! Зненавиділи мене всі, кому не лінь.
– Сину, коли груша не родить – її рубають, а як не родить жінка – її кидають. Хіба тобі треба таке життя? Сім’я ж повноцінною має бути, а з нею ти такого ніколи мати не будеш! – не соромилась розповідати Дмитру свекруха навіть у моїй присутності!
– Мамо, аби ми закриваємо цю тему назавжди, або ми до вас у гості більше не приходимо! Я ж її за жінку взяв, бо люблю! Не зможемо народити – всиновимо, – казав щоразу Дмитро, але щоразу ця розмова заходила в глухий кут.
Я до такого життя вже звикла і всі ці розмови мало мене хвилювали. До того ж чоловік усім своїм видом давав знати, що йому на повчання матері теж все одно.
Ми були щасливими, аж поки я не застукала Дмитра з якоюсь дівкою у нашій кімнаті.
Мене в той день відпустили з роботи раніше, аніж зазвичай, то я і поїхала додому, щоб чоловіку якогось смаколика приготувати.
А він уже і без мене ласував! Одяг жіночий від самого порогу валявся, запах парфумів по всій квартирі, замкнена спальня – я одразу здогадалась, що тут відбувається.
Скандалити не стала: зробила собі чаю і чекала, коли ж нарешті побачу свого коханого і його нову подружку.
Коли вони вийшли в кімнату, у Дмитра ледь очі не повилазили! Стоїть, дивиться на мене, а сказати нічого не може.
– Любо, ти не так зрозуміла все! Це все мама! Це вона мені Руслану підсунула, щоб внуків дочекатись! А я нічого не робив, воно якось саме…
Слухати до кінця цю сповідь я не стала: зібрала речі та й переїхала до подруги.
Зараз я вагітна від коханого чоловіка, ми чекаємо двійню. Дмитро ж, наскільки я знаю, батьком так і не став: спився після нашого розлучення.
Свекруха колишня дзвонить мені тепер щодня, каже, що я сина її до ручки довела. Сьогодні я її заблокувала. Нехай самі гребуться у своїх проблемах, з мене досить!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Хто винен в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!