До нас у будинок нещодавно переїхала дуже молода жіночка. Ні чоловіка в неї немає, ні дітей… Усім жінкам вона одразу до душі не припала.
Та й мені теж. Їй уже точно за сорок перевалило, а вона такі сукні одягає, що аж глянути соромно! Ще трохи – і ніякої в ній таємниці не лишиться! Ще й штукатурки в неї стільки на лиці завжди, що цілий під’їзд хватило б пофарбувати.
А чоловікам від того тільки щастя. Молоді ще не так, а от старіші аж шиї звертають, як вона сміття йде виносити. Подруга розповідала, що її нетямущий аж прокидатись раніше почав, аби глянути, в чому ж сьогодні та Світлана на роботу пішла. Словом, труться всі біля неї, наче ті коти навесні. А вона й рада!
Я свого Вітю до неї не ревнувала, бо знаю, що він у мене житель домашній, приводу для сварок ніколи не дає.
Аж тут пішла я на кухню кабачкових млинців зробити. Стою, тру собі картоплю, а потім глядь у вікно – а там мій Вітя і Світлана ця на лавці сидять! Та ще й близько так, наче ті голубки!
Я аж присіла! І щось же він так їй розповідає активно, на пальцях показує. А та заливається від сміху, наче її лоскочуть!
Хотіла одразу з вікна чоловіка додому загнати, але вчасно стоп-кран спрацював. Це ж якби почули мої дівчата з під’їзду, що Вітька таке робить – обговорювали б ще років з два. А нащо воно мені треба?
Дочекалась уже, поки він сам у квартиру зайшов. Усі млинці погоріли, поки на них заглядала.
– Вітька, ти що?! Зовсім страх втратив, га? – кричала я на чоловіка так, як ніколи за всі роки разом. – Ти нащо мене так позориш перед людьми? Хочеш, аби мені дівчата кістки перемивали?
– Про що це ти, Надю? – глянув він на мене невинними очима.
– Про Світлану ту. Ти нащо сидів біля неї? Що з тією профурсеткою можна взагалі обговорювати, га?!
– Боже, і ти туди ж? Та що ж ви ніяк спокою їй не дасте! Що б ти знала, у неї чоловік зараз у лікарні лежить, поранення отримав. Щоранку вона до нього в лікарню бігає, навіть переїхала сюди, аби ближче до нього бути. А ви про неї таке язиками своїми мелете, що аж вуха в’януть! Тобі самій оце не соромно?
А мені і правда соромно стало! Я ж не знала, що воно все отак важко в тій сім’ї… Усі говорили про Світлану то і я не відставала…
Думаю, треба її буде на вечерю запросити та вибачитись. Але вже не сьогодні. Сьогодні млинці згоріли.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А у вас колись були подібні ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!