Зі свекрухою стосунки в мене завжди були складні. Вона в нас людина специфічна, тому ми просто старались менше перетинатися.
А от останні два місця вона мене так на дачу до себе закликала, наче рідну! Я все це сільське життя не дуже люблю, тому їхати якось до неї не дуже спішила.
Мабуть, так воно й було б, аби не дивна поведінка мого чоловіка. Раніше він розцілувати мене готовий був, коли я погоджувалась до Тетяни Сергіївни по дорозі заїхати, а тут впирається, просить вдома сидіти…
– Та нащо нам та дача! Зараз саме сезон цих, як їх… Кліщів, о! А ти знаєш, скільки воно болячок переносить, – бігав навколо мене Женя.
– Що з тобою? – дивувалась я. – Ніхто туди і не збирався їхати. Мені і дома добре.
– Ой, як же чудово. Чудово! Я сам поїду колись, як час буде!
Часу, мабуть, було багато, бо щосуботи він на тій дачі з ранку і до ночі сидів. Я вже думати почала, що він якусь коханку у матері ховає. Ну а що? Може вони вирішили так мене із сім’ї викинути, зараз всяке буває.
– Слухай, Жень, а може б ми таки до мами заскочили? – запитала я нещодавно, аби глянути на реакцію свого коханого.
Ох, людоньки! Почервонів, наче той рак! Скаче біля мене, вмовляє передумати…
– Мама хвора дуже! У неї коронавірус! – видав він нарешті, коли я вже пішла речі збирати в поїздку.
Оце тобі на! Про ту болячку вже у всьому світі забули, а до цього тільки дійшло! Тут і стало ясно, що десь явно собака зарита… Та чого ж десь – на дачі!
Для Жені я удала, що у хворобу мами повірила і дуже злякалась. А сама, поки він на роботі був, поїхала свекруху провідати.
Двір її просто не впізнати – альтанка нова, гойдалка аж виблискує, басейн майже такий, як будинок за розміром. І свекруха стоїть, либу давить на всі 32.
– Привіт, донечко! Проходь швиденько, чого у воротах стала? Бачиш, яку мені красу та Євгенчик навів! Оце й не знаю, що робила б без вас!
– Це ви про що? Ми нічого не зробили, – ніяк не могла зрозуміти я. З яких це пір вона до мене така добра?
– Дитино, ти ще й скромна! Золото, а не невістка! Від машини своєї відмовилась, аби мені тут порядки понаводити, і каже «нічого»! Ой, аби ж то я раніше знала, що ти в мене така хороша…
Більше я не чула ні слова. Тільки й намагалась у своїй голові все до купи зібрати. Викликала таксі, помчала додому, а скарбничка моя, у яку я на авто відкладала вже кілька років – пуста!
Коханий мій, щоб його чорти побрали, усі гроші витяг, аби матері своїй догодити! Уже увечері я поїхала до батьків. Поки що на тиждень. Женя, мабуть, усе зрозумів, бо ніяк не перестане мені надзвонювати.
А я оце тепер думаю: чи розлучатись, чи що його робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що робити з чоловіком?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!