Моя свекруха затята домогосподарка. Вона ніколи не працювала, адже цього вимагав свекор.
Я не хочу жити за такими правилами. Вважаю, що жінка має бути незалежною, дбати про свою освіту і саморозвиток. Ми з Миколою живемо в окремій квартирі. Але у сусідньому під’їзді мешкає свекруха і постійно суне носа у наші справи! Раніше вона кожен день до нас заходила і зазирала у наші каструлі!
– Соню, чому борщ вже другий день зварений і досі на плиті? Усе має бути свіже!
– Оксано Петрівно, я на роботі, борщу небагато лишилось зі вчора і Коля собі підігрів.
– Твій чоловік сам гріє собі їсти?
– А що тут такого? У нас самообслуговування!
– Чоловіка має обслуговувати дружина!
– То я по-вашому прислуга? Оксано Петрівно, я працюю на двох роботах.
– А тебе хтось до цього зобов’язує?
– Мені подобається моя професія!
– А чоловіка можна занедбати?
І так щодня. Лізе до нашого дому, розказує, що я маю робити. У мене до всього купа обов’язків.
Я лікар, маю свою клініку, працюю стоматологом. А у вільний час асистую у знайомого. Зарплата висока. І пацієнти мені вдячні. Тому я собою задоволена.
– Та ти тільки вмієш у чужих зубах порпатись! – дорікала свекруха. – А як чоловікові їсти зварити, то руки не доходять! Така з тебе господиня?
Мене гнітило таке становище. Моя мама жила в іншому місті, за 100 кілометрів від Львова. Вона рідко мене відвідувала. А коли приїжджала, то завжди допомагала на кухні, ми разом готували їжу. І головне – вона ніколи не критикувала мене, що я щось роблю не так. Стосовно професії, то вона сама стоматолог. Працювала за спеціальністю дуже довго.
Стосунки з свекрухою загострились тоді, коли свекор зібрався відпочити у санаторії. Оксана Петрівна раптом таке запропонувала, що я ледь не вдавилась обідом:
– Толя їде в Моршин, а я поживу трохи у вас. Богданчику допоможу з уроками.
Богданчик – то мій син. Йому одинадцять років. Він самостійний і слухняний, добре вчиться.
Я тоді так на неї вороже глянула і закликала чоловіка на кухню:
– Колю, як таке розуміти?
– А що твоя мама у нас гостювала, а моїй не можна?
– Ти ж знаєш, що спокою мені не буде.
– Та що ти так переймаєшся? Наведе свої порядки і все, мені, до речі, теж господиня потрібна!
– То й хазяйнуй удвох із мамою! А я поки поживу в готелі.
Я помалу почала збирати речі. Коля все просив мене. Але я не стала міняти свого рішення. Хай подумає над своєю поведінкою і визначиться, хто йому важливіший: я чи мама?