Минуло досить багато часу відколи я поїхала з дітьми з України. Ми самі з Херсону і коли зрозуміли, що небезпека от-от прийде в наш дім вирішили їхати. Точніше поїхати мене переконали люди, бо я до останнього вагалася, адже ніколи раніше не була закордоном. Здається, що за інших умов я б ніколи й не покинула свою країну.
На щастя у машині сусідів було для нас місце. Вони самі направились до дочки в Німеччину. А я вирішила спершу перечекати у Польщі. Чула, що там українцям раді й можуть допомогти. Щиро думала, що весь цей жах закінчиться через тиждень другий і я спокійно повернуся додому, але сталося не так, як гадалося.
Вдома ситуація тільки погіршувалась, а в Польщі було так багато українців, що усім бракувало і житла і роботи. Довго я не могла знайти щось. А потім познайомилась з жінкою, яка опинилась у такій же ситуації.
Лариса переконувала, що пора їхати в Італію, бо там буде легше, вона сама колись там працювала, знає мову, а її знайомі допоможуть нам знайти роботу. Я зважила усе і поїхала разом з нею.
На щастя тут ми швидше змогли встати на ноги. Разом орендуємо квартиру і віддали дітей до школи. Але тих заробітків вистачає хіба кінці з кінцями звести на оренду і продукти. А ще дітям одяг тепліший потрібен, ми ж не думали, що так станеться. А ви б знали яка тут дорога комуналка, аж серце крається.
Думали повертатися додому у вересні. Але тепер зрозуміло, що раніше ніж весна ми назад не поїдемо. І Лариса такої ж думки.
На щастя ми хоча б можемо підтримувати звязок із рідними. Нещодавно я говорила зі своїми батьками, але після цього вони не беруть від мене трубку, ображаються.
Вони живуть у селі, у них там і піч і великий запас дров. А вони надумали вікна пластикові вставляти. І попросили на це гроші у мене. Звісно я кожного разу пояснювала, що нам ледве вистачає коштів, а вони стояли на своєму:
– Та як! Цілий час чула, що люди з Італії приїжджають багачами, а ти пару сотень на вікна батькам вділити не можеш? – дивувалась мати.
Дотепер не беруть від мене трубку. Я хіба сказала чи зробила щось не так?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!