– Та як ти сміла мої квітники обскубати?! Завтра ж напишу на тебе заяву за крадіжку! – Та чого кричиш?! На! Забери свої хризантеми!

Не розумію, куди дивиться наша поліція? Рік тому я написала заяву на свою сусідку, а мені і досі нічого не відповіли.

Якось приїхала я на дачу і зустріла в магазині жіночку, яку ніколи раніше не бачила. 

– Добрий день! Ви вибачте, що так лізу, а ви до когось у гості приїхали? Бо в нас тут хат мало, а вас я вперше бачу, — запитала одразу. Треба ж знати, хто міг лиха накоїти, раптом щось станеться.

– Здрастуйте! Та ні, то мені син хату тут купив, буду хазяйнувати. Шевченківська 3, може знаєте? – відповіла жінка.

– А чого ж мені не знати, сусідками будемо, значить! 

Моя хата стояла на Шевченківській 2 і сусідів я не мала років з 20. Не знаю, де ця міська дама хазяйнувати зібралась, якщо там все бур’янами поросло. Але то вже не моє діло, мені з нею дітей не хрестити. 

Приїжджала ця Ніна до хати дуже рідко. Зазвичай син її привозив, щоб шашликів разом насмажити та дітей до річки зводити. Бувало, вітались ми через тин, та на тому і все.

Аж якось приїхала я під осінь городи до пуття довести, а квітник мій — лисий стоїть! І видно, що квітки під один рівень зрізані. Я аж за серце вхопилась: та хіба ж оце хто міг такого горя мені наробити? Усі ж знають, як я над своїми хризантемами трясусь!

За парканом мелькнула Ніна. У руках тримала газету, з якої капала вода. 

– Он воно що! – одразу зрозуміла я. – Зараз я тобі покажу, як порядних людей обкрадати.

Кинула все і помчала до сусідки.– Ей, шановна! А звідки квіти такі гарні? – запитала я, дивлячись на свої хризантеми.

Пошепки

– Ой! – зойкнула Ніна з переляку. – Оце ви мене налякали. Та звідки… З клумби своєї зірвала… За хатою!

– Добра, мабуть, клумба. А покажете? 

– А чого це я вам маю щось показувати? На свої дивіться!

– А куди ж мені дивитись, як ти всі квітники мої обскубала! Диви, яке безсовісне!

– Ой, обскубала… Прямо таки. Ну взяла пару квіток внукам на перше вересня, то і що з того?

У мене аж руки затрусились… Ну як так можна?! Треба було ж підійти до мене, попросити, я б нарізала і їй, і внукам, і моїм ще б лишилось… Так ні, треба було вирізати все, витоптати!

– Зараз заяву напишу дільничому та й по всьому! – крикнула я, ледь не плачучи.

Ніна кинула квітки на землю, почала їх топтати і рвати. А потім розвернулась і пішла… Заяву я тоді все ж написала, а мені ніхто не відповідає.

Я ж думаю, що цю жінку треба діб на 15 за ґрати кинути! Тоді вона квітки вкрала, а потім що? За дорогоцінні речі візьметься?!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

А ви як вважаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!