Усе частіше бачу жінок, які тікають від своїх чоловіків. І яка я щаслива, що вони не бояться цього робити. Бо моя мама з цим дуже затягла…
Що в них із татом не все добре, я розуміла навіть у дитинстві. Бо всі тьоті й дяді навколо обнімалися, цілувалися, а мої батьки тільки те й робили, що кричали одне на одного. Найбільше кричав батько.
Він був величезним чоловіком: думаю, десь під 150 кіло, майже два метри зростом. Мама проти нього здавалася просто дюймовочкою. І якою ж вона з ним була нещасною…
Років у 10 я зрозуміла, що батько мамі безбожно зраджує. Я вам більше скажу: до нас у гості весь час приходили усілякі жіночки, які пригощали мене цукерками або соком, а потім зникали в спальні. Де вже сидів мій батько.
Ми з мамою в цей час ховалися на кухні. Вона вмикала мені мультфільми, робила чай і бутерброд із маслом. А ще мама постійно плакала.
Десь років через два я почала помічати в мами синці. На руках, на шиї, на спині… Я ніколи не бачила, звідки вони беруться. Але знала. Знала, що то мама не вдарилася, не впала і не зачепилася за тумбочку.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І як тільки до мене почало доходити, що відбувається, я почала ставити мамі не дуже зручні запитання.
– Ма, а чого ми не можемо від нього переїхати? – якось поцікавилася я.
– Бо не можемо. Він мій чоловік і твій батько. Я клялася, що буду з ним до останнього. Значить, треба дотримуватися своїх слів, – відповіла сухо мама.
Тільки недавно я дізналася, що то маму просто її батько залякав. Сказав, що як про розлучення подумає, то він на ній живого місця не залишить. Але ж тоді я про це не знала… От і пішла до батька, аби поговорити з ним «по-дорослому».
Пам’ятаю, підійшла до нього і запитала, коли він мене і маму пустить на свободу. А далі все як в тумані… Мама бігає біля мене, мовчки плаче і збирає речі. А потім – таксі, дорога і якась лікарня.
Того дня батько вперше підняв руку на мене. І мама забула про всі свої клятви, обіцянки й дідові погрози. Вона просто зібрала невеличку сумку речей і втекла з того пекла.
Зараз мама щаслива, живе собі, не згадує минуле. А я і досі з чоловіками нормально спілкуватися не можу. Усе боюся, що зі мною станеться те, що й багато років тому.
Жінки, дівчата, дорогі мої, ніколи не терпіть, не думайте, що ось-ось стане легше. Тікайте, як тільки щось іде не так. Особливо, якщо у вас є дитина…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!