Доброго раночку люди. Сьогодні про квіти.
Так буває, що ти обираєш квітку, садиш її, доглядаєш, поливаєш, мало не колискові щовечора виспівуєш, з кожним листочком вітаєшся, а вона чахне, ніби й не мала наміру цвісти.
А тим часом інша зухвало проростає там, де хоче, бо вирішує, що це її місце під сонцем. І цвіте рясно ще й насміхається з тебе:
– Бачиш, я й без твого догляду краща.
Вона справді виявляється живучою і сильною без всякої уваги.
Природа вчить, що не все в житті залежить від нашого контролю. А зусилля не завжди приносять бажаний результат. Так буває.
І справа не в наших стараннях, а в тому, що кожна квітка має свою долю, яка іноді не відповідає нашим очікуванням.
Отак мій портулак сам виріс у щебені і тішить мою душу, коли решта квітів спеклися під нещадним сонцем.
Дивишся на квітку і думаєш, що вона вчить придивлятися навколо і давати шанс різним несподіванкам. Тоді можна відшукати нову квітку, або дозволити їй знайти нас.
Пи.Си. Чому він сивий: – Йди мене сфотай. Подивись, щоб я гарно вийшла: не сутула, не згорбилась, щоб салко не звисало і посмішка щира.
– Сиди, давай ще перефотаю. Бо ж перші 10 фоток все одно будуть не такі.
– Ну бо ти не можеш подивитися і скпщати: живіт втягни, зуби покажи, спину випрям, салко прибери. Тобі тяжко?
– От як ти кинеш фотку з салком, то лайків буде більше!
Пи.Пи.Си. Прохи “філософії” наостанок.Деякі люди зляться на вас, бо ви страждаєте менше, ніж вони хотіли б, щоб ви страждали. Хай зляться.
Автор – Леся Сич