Ми з чоловіком кілька років мріяли з’їхати від його матері. Жінка вона, може, і непогана, але жити з нею було дуже важко. То в неї щось болить, то їй треба на когось нажалітися, то я все не так роблю… Словом, стандартний набір для свекрухи. Не могла вона змиритися, що я синочка її вкрала, тому і привертала до себе увагу усіма можливими способами.
Я довго це терпіла, навіть намагалась її зрозуміти… Не вийшло. Взяли іпотеку та й втекли нарешті на власне житло.
Пожили ми зі спокійною душею тижнів три, не більше. А тоді зустріла я свою улюблену свекруху на порозі нашої квартири.
– Привіт, діти… – нещасним голосом почала вести вона. – Знаєте, пожила я оце без вас… Чую, більше не витримаю так. Поки ж ви товклись під боком, мені й словом було з ким перекинутись, та й ви б мені помогли, аби щось сталось. Я ж уже стара на віки, здоров’я не те. А як серце хватоне, га? То я до вас переїду. Таки ж разом веселіше!
Чоловік уже аж напружився. Думав, що зараз як закатаю скандал на всю квартиру… Але ж я теж не з простого тіста ліплена. Вирішила підіграти Марині Миколаївні.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ой, це ж таке щастя! – закричала я з посмішкою. – Знаєте, я і сама вже про це думала. От правда! Це ж так зручно, коли бабуся під боком. Дивіться самі: малого треба водити в садочок. Аби встигнути тоді на роботу, мені треба десь на годину раніше прокидатися… Уявляєте, який це стрес для організму щодня? А коли ви з нами жити будете, то зможете самостійно його водити. Класно, правда?
– А як же я буду так рано вставати…
– О, а ще знаєте, що добре? Ви ж готувати вмієте непогано. От і будете нам усім сніданок робити смачний. У мене ж руки трохи не з того місця, ви самі ж знаєте. А на обід, я думаю, пора малому почати давати і перше, і друге… Бо ж в мене він їсть казна-що. Над вечерею можна не заморочуватися: салати, закуски та й досить. О-о… Слухайте, то ми ж тепер вашу квартиру можемо в оренду здавати! А гроші витрачати будемо на свою іпотеку. Ви ж у нас жити будете, свої гроші вам не треба.
– Еге, оце ти, Тетяно, вигадала! Не буду я з вами жити, не дочекаєтесь! Теж мені, велике діло… – сказала врешті свекруха і почовгала додому.
Уже рік живемо нормально, до Марини Миколаївни їздимо на вихідні. А чоловік і досі дивується, як це так гарно від мами відвертілася.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!