Я з повними пакетами їжі весело поверталась додому. «Сьогодні влаштуємо справжнє свято» – думала собі.
Вчора ми з Богданом подали заяву до РАЦСу. Сьогодні у нас вихідний і можемо нарешті відсвяткувати та провести цей день удвох.
Я відчинила двері до квартири і побачила, що в передпокої стоять жіночі босоніжки.
– Бодь, у нас гості? – гукнула я.
З залу вийшов наречений.
– Ти тільки не сердься – заговорив він і подивився винуватим очима.
– Що сталося?
Я відчинила двері і побачила, що там сидить колишня дружина Богдана – Рита. Вони прожили разом лише 5 років і мали уже 3-трирічну доньку.
– Що вона тут робить? – питаю.
– Риті немає куди йти і вона трохи поживе у нас – каже Богдан.
– Що??
У мене аж очі на лоб полізли. Як він посмів привести сюди свою колишню, ще й керувати, щоб вона жила у моїй квартирі?
– Чого це вона має з нами жити? У неї є своє житло, то нехай там і сидить – кажу.
– Рита немає куди йти. Ми ж не можемо її прогнати на вулицю, ще й з маленькою дитиною.
– Ти благородно залишив їй з донькою квартиру, яку тобі купили батьки. Де вона діла її?
– Я ж тобі казав, що сталось.
Рита, як розійшлась з Богданом знайшла по переписці якогось зека і продала квартиру, щоб його випустили. Той до неї приїхав, вони погуляли і він зник разом із її золотом. Рита залишилась з дитиною на руках на вулиці без житла та грошей.
– Тобто Рита просадила всі гроші та залишилась без квартири, а я тепер маю її у себе поселити? Це ж якою треба дурепою, щоб все просадити на якогось мужика і залишити дитину без житла? – кажу.
– Ти кого дурепою назвала? На себе подивись – каже Рита.
– Ідіть геть, забирайтеся з моєї квартири.
– Ти чого, Катрусю, вони ж не чужі люди. Поживуть трохи, а тоді з’їдуть – защебетав Богдан.
– Які не чужі, вони мені ніхто. Те ж мені родичі.
– Ти чуєш, вона сказала, що твоя донька ніхто – сказала Рита.
– Вона лише твоя донька, я не проти неї, але мамою не буду. Ми відхилися від теми. Забирайте свої і йдіть геть.
– Вони нікуди не підуть. Я твій наречений і ти мала б зі мною порадатись, перш ніж ухвалювати рішення.
– А ти зі мною порадився? До того ж, це моя квартира, я сама вирішуватиму, кого сюди пускати, а кого ні.
– Ти бач, як заговорила. Вона тебе і в гріш не ставить, Богдане – під’юджувала Рита.
– То донька моя нехай на вулицю йде? – питає Богдан.
– Ні, дитина нехай лишається, а ця забирається геть.
Потім ще були довгі з’ясовування стосунків, після яких я зрозуміла, що Богдан не хоче відпускати свою колишню не тільки з моєї квартири, а й зі свого життя.
– Весілля не буде. Забирайся усі.
– Ти чого? – здивовано заговорив Богдан.
Та я дала зрозуміти, що не жартую. Богдан зібрав свою валізу і пішов з Ритою і донькою.
Можливо, хтось скаже, що я вчинила не правильно, та я у своєму рішенні впевнена.
Згодом дізналась, що Богдан з колишньою зійшлись. Рано чи пізно це б сталось. Добре, що не після нашого весілля.