Ми з чоловіком разом уже 8 років. Його сестрі нещодавно виповнилося тридцять років. Ми всі святкували в дорогому кафе. І, до слова, наша рідня там була в центрі уваги, що мене навіть здивувало. Ми ніколи особливо не ладнали із зовицею. Тож я навіть не думала, що вона покличе мене на свій ювілей.
Коли ми приїхали, то нас навіть радо зустріли біля входу. Ми ж своєю чергою вручили іменинниці букет, конверт із грошима, навіть обнялися.
Далі була гостина. На столах і справді було вдосталь їжі.
– Треба ж, такий подарунок! Оце я розумію брат,- перестріла мене дорогою знайома.
Я здивувалася.
Про що це вона?
Надалі перешіптування продовжувалися. Однак я й далі не могла збагнути, що вони мали на увазі. Який брат? Чий? У мене братів немає, отже вони про мого чоловіка. А з квартирою що? Хто дарує? Кому?
Правду я дізналася, коли гості почали говорити привітання і мікрофон потрапив до рук моєї свекрухи.
– Ми всі тебе вітаємо, дуже любимо і бажаємо тільки найкращого. А ще ми безмежно раді, що в тебе нарешті з’явилася власна квартира.
Я замислилася. Напевне, хтось таки брязнув гаманцем на такий дорогий подарунок.
– У тебе такий хороший брат. Вони з дружиною дарують тобі квартиру!
Я витріщила очі, нічого не розуміючи. Тоді глянула на почервонілого чоловіка і ледь дар мови не втратила. Ось хто цей багатій, який людям квартири на дні народження дарує.
Самі ж ми, до слова, виплачуємо іпотеку. Своєї квартири поки немає. Ледь кінці з кінцями зводимо. А він ось так розкошує.
Тим часом свекруха продовжувала.
– Ти, певне, переїдеш тепер зі старої в новеньку?
Оце так. То, виявляється, у них був дах над головою. З якого ж це дива Павло без мого відома зробив сестрі такий сюрприз, який, повірте, здивував навіть мене.
– Так, стару здаватимемо в оренду.
Усі довкола почали плескати і вітати іменинницю.
Я не витримала. Покрутилася на місці, а тоді підстрибнула і запитала:
– А хто сказав, що ми даруємо комусь квартиру? Наш подарунок був у конверті.
– Так Павло ж казав…
– А звідки в Павла взялася квартира? Ми самі в іпотеку живемо.
– Ну нічого, скоро виплатите.
Це мене так сильно розлютило.
– То ти збирався віддати нашу квартиру сестрі? А ми куди?
– Ну, у тебе є бабусина… Сестрі ж потрібніше,- пробурмотів чоловік.
– Як Павло сказав, так і буде!- втрутилася свекруха.
А ще чого!?
– Оце так. Ну тоді, коханий, обирай. Ти можеш усім сказати, що це був просто жарт або віддаєш квартиру сестрі, але оплачуватимеш її сам, бо я подаю на розлучення. Але не забувай, що у нас троє дітей. А в суд я подам точно, щоб майно поділили.
З-за столу вистрибнула розлючена зовиця.
– Ти глянь, яка власниця знайшлася! Погрожує вона тут! Усе під себе гребе!
Я вдала, що нічого не почула.
– Павле, твоя черга говорити. Вирішуй.
Чоловік зніяковів. Окинув всіх поглядом і ще більше поник.
Зрештою, я таки подала на розлучення. Він обрав рідню.
До суду я подавати не стала. Мені не потрібно від нього зовсім нічого. Назичила грошей, виплатила свою частину квартири. І поїхала з дітьми до матері. Тепер Павло платить аліменти і зрідка навідується, щоб побачити дітей.
Що ж, свій вибір він зробив.
А що на місці цієї жінки зробили б ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!