Люди, порадьте як далі жити, коли по сусідству проживає, той кого люблю без тями? Він був коханням усього мого життя, а тепер він одружений і має дітей, а я всього лише спостерігаю за його життям.
Колись ми з Петром були молоді та закохані, проте одного разу посварились через дурницю та розійшлися. Тоді я була дуже норовлива, горда і думала, що знайду собі ще когось іншого, тому подалась за кордон. Там декілька років працювала, заробляла собі на власне житло, оскільки була не із заможної сім’ї. Думала, забудеться — та де там, не забулось! Увесь той час за кордоном я тільки думала та мріяла про нього. Уявляла як повернусь в Україну, знову його зустріну, ми почнемо все спочатку і тоді все буде добре. Та сталося все не так, як гадалось…
Минуло 5 років і я вирішила повернутись додому. На рідній землі мені було дуже добре, до повного щастя бракувало лише Петра. З допомогою батьків нарешті купую я хатинку за містом і виявляється моє молодече кохання живе поруч. Тоді я подумала, що це доля, однак те, що я побачила вже наступного дня, кинуло мене у холодний піт.
Власне я приїхала у свій новий дім, аби навести там порядок та раптом відчиняю вікно й бачу таку картину: Петро виходить зі своєї хати, а за ним вибігає двоє дітей. Потім вони дивляться у вікно і махають якійсь жінці, а Петро посилає їй повітряні поцілунки. Тоді він йде до машини й майже бачить мене, але я тоді встигла швидко заховатись за стіну.
Такого розчарування як тоді я ще не відчувала, мабуть, ніколи. Виявляється він одружений. У нього є двоє дітей. І він живе навпроти. Як таке можливо? У моїй голові тоді було безліч запитань, але відповідь на усі була однією: “Сама винна!”
Тепер щовечора у вікні я бачу його силует. Бачу та уявляю себе поруч з ним. Кожного разу уважно роздивляюся, що сохне на балконі, його сорочки, костюми, які колись не любив носити. Колись любив джинси. І мене любив. Знаю, що любив. Просто я дурна, сама відпустила своє щастя.
Як мені тепер жити тут навпроти нього? Боюсь він побачить мене якось, розпочне питати за мене, сім’ю, якої в мене нема, а я якось не хочу з ним про це говорити… Чи взагалі варто з ним говорити? Може зробити вигляд, що вже забула його?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!