Від моїх покійних батьків я отримала невеличкий будиночок у Підбірцях. Ми з чоловіком давно мріяли мати якусь дачу. Є декілька грядочок з домашніми огірочками, помідорчиками, кабачками, ростуть кущики смородини, лохини. Все збираю та роблю консервацію, потім передаю дітям. Ну що будуть те магазинне ГМО їсти, якщо я сама з любов’ю готую.
От настає літечко – ми з чоловіком та песиком одразу їдемо на дачу. Тут добре, спокійно, Божа Благодать. Раз на тиждень повертаємося до Львова чисто підлити вазони та перевірити, чи все у квартирі добре. Син та донька часто привозять онуків до нас у гості, ми їм навіть спеціально зробили пісочницю та поставили надувний басейн.
Але декілька днів до нас приїхав Тарас. Але не з онуками, а в компанії незнайомого чоловіка. Він ходив біля дачі, щось записував у зошит, фотографував. Я чомусь подумала, що Тарас з Ольгою хочуть нам зробити ремонт і найняли ландшафтного дизайнера. Адже дах у нас потребував заміни і просився до порядку новий паркан з бетону, а не з дерева.
– Тарасе, а хто це? Твій друг чи хто?
– Він? Ні, то рієлтор.
– Який ще рієлтор? Навіщо ти його покликав?
– Мамо от дивися – рано чи пізно нам ця дача і так перейде у спадок, вірно? Ну от ні я, ні Оля не хочемо тут порпатися. Тому вирішили поки прицінитися, глянути, що ринок пропонує.
– Господи, ми з батьком ще жити і жити хочемо. А ви нас у могилу заганяєте!
– Та чого зразу так негативно реагуєш? Нащо тобі взагалі цей сарай? У вас є кватира. А то знести до бісової матері, ділянку продати і гроші поділити. Я собі машину куплю, а Оля хоче придбати більшу квартиру.
Я взяла сапку в руки та почала кричати на рієлтора. Бідолашний чоловік так злякався, аж папку з документами ледь не загубив.
– Мамо, що ти витворяєш? Нащо так людину лякати?
– Ану забирайся, нахабо! Ти диви, що вигадав – дачу ділити. Цабе велике. Тобі 35 років, то сам пішов на роботу та гроші заробив. А на цю дачу навіть не смій претендувати.
– Мамо, не кіпішуй, ми ж не виганяємо тебе і тата на вулицю. І тобі для внуків шкода чи що?
– А я не просила так багато дітей народжувати. Треба було головою думати перед тим, як дітей один за одним стругати. Забирайся геть і навіть не смій сюди носа пхати з рієлторами!
Ввечері до мене ще зателефонувала Ольга зі скандалом. Почала дорікати, що я така скнара, що ми жаліємо для них гроші.
Але ми з чоловіком від свого не відступимося. Дача наша і крапка. Синові 35, доньці 29, а розуму так і не нажили.
Ну що за мода у сучасного покоління пішла, скажіть, люди добрі? Все гадають, що раз батьки мають нерухомість – то вже можуть розпоряджатися ним. Звідки стільки нахабства? Чого нам з чоловіком вистачило і розуму, і сили самотужки заробити на прожиття і відкласти на чорний день
От я просто шокована, інакше не скажу. Тільки чоловік каже, що я дуже погарячкувала. Він завжди був слабохарактерним, догоджав дітям.
Я від своїх слів не відступлюся. Взагалі захочу і перепишу на сусідського кота! Ото дітям буде наука.
Жінка погарячкувала щодо слів своїх дітей? Чи вона все-таки має рацію?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!