Колись в мене була щаслива сім’я – мама, тато, молодша сестричка Яринка і я. Звичайно, часом батьки сварилися, здебільшого через гроші, та в кого таке не трапляється?
Зараз перед святами згадую, як ми разом ялинку прикрашали, як на стіл накривали. Та все те вже в минулому. Коли мені було десять тому мама захворіла. Почалось усе з того, що вона зовсім стомлена з роботи поверталась. Навіть вечерю зварити не могла. Тато все сварився. А потім ненька обстежилась і ось одного вечора батьки мене покликали на кухню і повідомили:
– Микита, ти вже дорослий хлопчик, маєш все розуміти.
– Що сталось?
– Синочку, я дуже хвора! Буду лікуватись. Та ти маєш бути сильним. І пообіцяй мені, що захищатимеш Яринку, допомагатимеш їй завжди.
Мені тоді вперше в житті так страшно стало. Та я вірив, що мама одужає. Далі її часто не було вдома. Поверталась змарніла, без волосся, її було важко впізнати. А потім одного дня тато повернувся з лікарні самий.
– Серце мами не витримало, – сказав він і пішов геть.
Я залишився вдома самий із сестрою. Всередині вирувала буря, та я намагався триматися, Яринці ж всього п’ять рочків. Мені – тринадцять. Потім приїхала бабуся. Вона залишилась з нами.
Похорон видавався сном, нічого майже не пам’ятаю. Батька майже ніколи вдома не було, коли приходив, то завжди напідпитку, кричав на нас.
– Що я з вами тепер робитиму? За що мені все це?
Він увесь час лише скаржився і зовсім не переймався тим, як ми, діти, котрі щойно втратили матір. Врешті бабуся запропонувала:
– Поїхали зі мною. Звичайно, в селі не так весело. Але я буду поруч, їсти зварю, пригорну.
Я не хотів жити в селі, адже любив свою школу, мав друзів, але вирішив, що для Яринки це буде краще. Тож ми переїхали.Бабуся дуже дбайливо нас доглядала, та їй бракувало грошей. Влітку знаходив підробіток, аби придбати собі та сестрі на осінь все необхідне.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Тато зовсім про нас не згадував, навіть не телефонував. Я ж після школи влаштувався на роботу в селі. Звичайно, мріяв поїхати на навчання, та не міг залишити Яринку. Ще й бабуся почала хворіти. Коли мені виповнилось 19 – її не стало. Я залишився самий з сестрою. Яринка зростала самостійною і дуже кмітливою. Я багато працював, робив все, аби сестра мала змогу навчатися. Через це довелось забути про особисте життя.
Згодом Яринка поїхала на навчання до міста. Я тоді познайомився з Наталкою, дівчиною з нашого села. Ми побралися, народилася в нас донечка. Сестра час від часу з міста до нас приїжджала.
І ось, коли наше життя нарешті налагодилось, заявився наш тато. Хворий, худий, нещасний.
– Дітки, можна я в нас залишусь!
– Перепиши на Яринку нашу квартиру і залишайся. Але пити я в цій хаті не дозволю.
– А немає вже квартири. Я все втратив.
– Тоді що ти хочеш? Ти нас покинув, дітей рідних в ту мить, коли ми втратили маму! Тебе не цікавило, як ми. Тож забирайся туди, звідки прийшов.
Ображений він пішов. Я розповів Яринці про цю зустріч. Вона каже, що треба було йому дозволити в нас пожити, хоч трохи, аби оклигав. Та я так не вважаю.
Скажіть, як я мав вчинити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!