З Іваном я прожила в шлюбі 30 років. Як натерпілася, словами не передати. Страшним деспотом був, хотів, щоб все було так, як він каже. І не дай Боже, не послухатись. Сварки, крики, приниження. Я не хотіла робити гірше, того й терпіла. А потім ще й дізналась, що чоловік зраджував усі ці роки. Навіть дитину мав на стороні.
Згодом я народила двійню. Поринула з головою у материнство, вирішила змиритися з невдачею в особистому житті та присвятити себе дітям. Крім того, Іван дуже любив дівчат. Цим себе я й втішала. На якийсь час наше життя налагодилось. Та потім дівчата виросли та чоловік знову взявся за старе.
– Яку ж я помилку зробив, одружившись з тобою! За двадцять років так і не навчилась нічого!
– То йди собі! Розлучімося.
– Ти маєш йти! За все життя ні копійки не заробила, а квартира моя!
Він постійно погрожував, що вижене мене. Та не наважувався це зробити, адже знав – не знайде прислугу, котра терпітиме усі його вибрики. Донечкам я нічого не казала, вони вірили, що тато хороший і я не хотіла їх розчаровувати.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І ось рік тому Іван раптово помер. Його не стало уві сні, ми усі були шоковані, адже чоловік мав міцне здоров’я. Та лікарі зауважили – таке трапляється, серце.
Мені соромно зізнатися, та лише після смерті чоловіка я нарешті почала вільно дихати. Почала приділяти час собі, зробила ремонт на свій смак, більше спілкувалася з подругами. А тоді якось так сталося, що я закохалась.
З Олександром познайомилась на поминках чоловіка. Виявилось він колишній однокурсник Івана. Відтоді ми почали спілкуватись. Я й не думала, що ще можу когось зацікавити. Чоловік так багато років стверджував, що я не гарна, всіляко принижував.
І тут, я наче дівчинка отримую безліч компліментів, квіти, ходжу на побачення окрилена. Я вирішила поділитись цією новиною з доньками. Була впевнена, що вони радітимуть.
– Тато ще не охолов, а ти вже кавалера знайшла? Як не соромно?
– Але ж я теж хочу щастя!
– Ти зовсім не сумуєш. Батько був надто хорошим для тебе. Як не візьмешся за голову – більше нас не побачиш!
Ви не уявляєте, як боляче було це чути. Тепер я не знаю, як бути. Страшенно хочеться щастя, бодай на старості. Але й донечок втратити не можу.
Скажіть, як я маю вчинити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!