Я досить рано подорослішала. Ні, ви не зрозумійте мене не правильно. тут нема ніяких вульгарних натяків. Просто довелося у 10 років брати частину хатніх справ на себе, шукати якийсь заробіток та вести господарство.
У мене колись була міцна родина – я, мама і тато. Ми багато часу проводили разом, відпочивали закордоном, ходили в парк на прогулянку, каталися на атракціонах. Тато щодня після роботи приносив мені солодкі гостинці, кіндер чи шоколадку. Звісно, я мала велику шафу з красивими сукнями та іграшками.
Однак, ця щаслива казочка закінчилася, коли мені виповнилося 10. Тато зустрів нову жінку на роботі та вирішив нас покинути. Пам’ятаю, як мама у сльозах складала всі наші речі у валізи та викликала таксі. А татко навіть не хотів мене обіймати на прощання, хоча я дуже тягнулася та кричала на всю вулицю.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми переїхали до бабусі Ольги. Але вона жила у двокімнатній квартирі на околиці міста, такий кримінальний район. Крім того, бабуся дуже пила та часто приводила своїх товаришів у гості. Якщо їй не вистачало зарплати на горілку – то вона просила у мами. Звісно, ми не давали їй кошти. Тоді бабуся крала все з гаманця або ж забирала золоті прикраси мами. Навіть раз вкрала мій золотий хрестик.
Були дні, що ми не мали що їсти, бо бабуся викрала гроші. Добре, що сусіди могли принести нам пачку гречки чи картоплю. А шоколадку чи солодощі я отримувала рідко, тільки на Новий Рік та на День Народження. Нового одягу в мене не було, мама переважно все купувала у секонд-хенді. Але вона вміла дуже гарно шити, тому навіть великий светр (у якому я плавала) мама швидко вшивала під розмір.
Мама тоді дуже важко працювала, аби заробити якісь гроші на прожиття. Ходила на денні зміни на завод (нічні боялася брати, бо не хотіла залишати мене на бабусю), а в суботу продавала на ринку продукти. Я часто їздила з нею на ринок та помалу вчилася торгувати. Так, мама могла спокійно на мене залишити магазин і я давала людям товар, рахувала решту. Тоді я найбільше любила математику.
Тато, до речі, за всі ці роки ні разу не приїздив у гості. Навіть не телефонував на свята, щоб привітати. Я щовечора молилася та просила у Бога, аби татко хоча б приїхав на 5 хвилин та погрався зі мною. Стільки хотіла йому цікавого розповісти, про нових друзів, що мамі так гарно допомагаю та добре вчуся у школі.
У 10 років я допомагала мамі продавати продукти, у 12 вже писала за гроші однокласникам домашку, а в 15 вже роздавала листівки та розносила пошту. Вступила у коледж, але на заочну форму, щоб паралельно працювати. Помалу ми з мамою вибиралися з тих злиднів. Нашої бабусі скоро не стало через випивку, просто одного вечора вийшла в магазин та замерла на смерть. Її житло ми продали, доклали заощадження та купили гарну квартиру на 3 кімнати в іншому районі.
Ось так помалу ми з мамою разом долали всі труднощі.
Ну і так минуло вже років 20 точно. Я сама вийшла заміж, мені дуже пощастило зустріти хорошого чоловіка. Олег також виріс не в хорошій родині (його тато пиячив), тому таке горе нас ще більше зблизило.
Щонеділі після церкви приїздимо до мами у гості, привозимо гостинці. Вона нас завжди зустрічає домашнім тортиком на замовлення онуків. От дивлюся я на маму і розумію, що це сильна духом жінка. Вона стільки пережила, аби дати мені гідну освіту та гарне майбутнє.
Вже сама забула, як тато колись виглядав і що така людина в принципі існувала у моєму житті. Але тиждень тому приїжджаю додому і бачу знайому постать. Старий, згорблений бородатий чоловік сидить біля будинку. Він був схожим на якогось безхатченка. Порвані штани та куртка, плями від багнюки на рукавах. А ще від нього дуже неприємно пахло, наче з каналізації.
– Лізка! Ліза, дочко!
– Вітаю. А ми знайомі?
– То я, твій тато. Сядь, поговоримо.
Я помахала чоловікові, що все добре.
– Ну? І що ти хотів мені сказати?
– Та поговорити. Як твої справи? То дітки? Такі гарні. Скільки років ми не бачилися…
– Багато. Тобі яке діло до моїх дітей? Згадав за 20 років про моє існування?
– Ну чого ти так одразу огризаєшся. Я з добрими намірами прийшов до твоєї мами, а вона навіть не пустила на поріг.
– Правильно зробила. Чого припхався?
– Я ж просто…
– Слухай, ми тебе забули. Живцем поховали. Ти для нас тепер ніхто. Тому навіть не смій підходити до квартири мами. Інакше від тебе і мокрого сліду не залишиться.
Чоловік почув, що я сварюся, підійшов до будинку та відвів тата геть за руку. Мама намагалася удавати, що нічого не відбулося і тато не приходив. Але я помітила, що вона дуже нервувалася та почувалася ніяково.
Чоловік “пробив” через своїх знайомих інформацію про тата:
– Тут все дуже сумно. От, бачиш, він рік після розлучення купив нову квартиру, але запитав на коханку. А рік тому вона його вигнала геть, продала майно та втекла геть. Тому твій тато перетворився на безхатченка.
– Він мені не тато. Це чужа людина, яку я більше не хочу бачити.
Мені ні каплі не шкода тата, чесно. Бог покарав його за зраду. Та навіть якщо він помиратиме на вулиці, то я не зверну на нього увагу та не допоможу. За своє щасливе майбутнє я вдячна мамі. А за гірке дитинство вдячна татові.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!