Я з дитинства була нянькою для сестри – в нас різниця з нею в 6 років. Мені це дуже не подобалося, адже я не могла нормально гуляти з друзями, ще й сестра постійно вередувала, плакала, мені було дуже складно. Правда, коли я виросла, то стала самостійною, активною, розраховую лише на себе, а от сестра без чужої підтримки не може і кроку зробити.
Згодом я одружилася й переїхала до свого чоловіка. Мої батьки не забарилися й одразу виписали мене з квартири. Я навчалася на заочному відділенні і паралельно працювала, а сестра ніяк не могла визначитися, ким вона хоче стати. То спершу вчилася на кухаря, потім взяла платні курси манікюру, потім ще щось – і так без кінця-краю, їй постійно все не подобалося.
Зараз влаштувалася бібліотекаркою за копійки, бо там її ніхто не турбує. Заміж виходити не хоче, бо немає достойних. Не можу сказати, що вона дуже красива, але гонору більше, ніж треба. Що мама не робила для того, щоб видати її заміж, навіть подруг з синами запрошувала. Але їй, звичайно, ніхто не подобався. 
Потім вона почала знайомитися в інтернеті, гуляла декілька разів з чоловіками, але серйозних стосунків так у неї і не було. Батьки зараз дуже шкодують сестру і ніяк не можуть пережити, адже їй сорок років, а вона біднесенька сама.
Батьки в 90-ті страждали від безгрошів’я, тому ми з чоловіком важко працювали, виховували двох дітей та й і їм висилали завжди якість продукти. Потім коли ситуація трошки кращою стала, то купляли їм одяг, телефони віддавали. Матір думала, що це мені все з неба падає: ніби я багата, нехай допомагаю, а молодша – нещасна.
Чоловік мій пішов на пенсію, як військовослужбовець, і йому держава дала трикімнатну квартиру. Ми вирішили її свою двокімнатну залишити одній дитині, а іншій – взяти житло в іпотеку. От батьки почали говорити, що ми вже маємо все, а сестра геть без нічого в такому віці. Їм вже по 70 років, зараз хворіють, постійно треба кошти на лікування, яке оплачую я, а молодша донька думає, що це її не стосується. 
Нещодавно вони мені сказали: «Донечко, ти ж не будеш проти, якщо ми квартиру на молодшу перепишемо, спадок оформимо? Ну ти ж вся забезпечена, а ось вона, бідолашна, з копійчаною зарплатою в бібліотеці працює, не залишати ж на вулиці дівчинку нашу. Тільки не сперечайся потім з нею!»
Я погодилася, адже як можна було відмовити хворій матусі. А тепер приїхала додому, і думаю, що взагалі себе не поважаю. Весь цей час я допомагала їм, а вона навіть не подумала, як батьки живуть, звикла, що холодильник повний, комунальні платежі оплачені і можна не напрягатися.
Навіщо їй одній двокімнатна простора квартира? Взагалі в батьків є онуки, могли б і їм щось залишити. Можна було б цю квартиру продати, й купити дві однокімнатні, я б могла і доплатити. Найбільше, що не люблю, це несправедливості!
Як мені сказати батькам, що я не погоджуюся, щоб їх не образити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!