Це станеться. Не так важливо, коли саме. Але станеться.
Колись я була тією, хто швидко здавався. Я зовсім не боролась за своє щастя. Натомість витрачала купу своєї енергії на речі, які того не вартували. Я хотіла все або нічого. Я панікувала і не розуміла, що коїться, коли один з пунктів не вкладався у дедлайн.
Напевно, ви можете сказати, що я нестабільна людина, та, яка живе сьогоднішнім днем, та це не так. Просто я постійно прагнула до досконалості, а її не існувало.
Ми можемо робити усе, що можливо й неможливо, тільки щоб отримати щось від цього життя. Тільки щоб досягнути своєї вершини у вигляді чиєїсь любові, визнання, подяки чи просто поваги. Може, ми хочемо доброго ставлення до себе від певної людини? Та як би ми не старались, якщо воно не має бути нашим, то воно з нами не буде.
Те, що розчаровує усі надії, так? Може.
Якщо мене чогось і навчило життя, так це того, що не буде усе так, як я хочу. Життя може дослухатись до нас, ми можемо йти правильним шляхом, але періодично зупинятись, звертати на бокові стежинки і заходити до когось в гості. Та після довгої дороги ми таким можемо дійти до бажаної вершини. Таке теж буває.
Але як тільки ми досягаємо бажаного, то трапляється якась нова перешкода. Довго насолоджуватись не вдасться, бо ж так багато проблем! Отак ми закохуємось, а потім боляче розчаровуємось.
Ми роками напрацьовуємо собі робочий стаж, намагаємось підійнятись по кар’єрних сходах, стати успішнішими, ніж є зараз. А потім що? Виявляється, це зовсім не те, що приносить задоволення.
І після кожного падіння ми встаємо вже іншими. Тепер ми з вами сильніші, ніж були минулого разу.
Життя постійно нагадує про те, що нема нічого нашого, нема гарантій і страхування від чогось неочікуваного. Нема того, що буде під нашим контролем на всі 100. Таке може ранити, образити, придушити, але воно ще й зміцнить. Якби не усі ті перешкоди, то ким ви були б зараз? Ви б не отримали відповіді на ті всі запитання.
Інколи ми губимось на цих всіх дорогах, у цих лабіринтах життя. Перед нами вибір, купа дверей, а ми не розуміємо, чого хочемо. Хочеться кричати, плакати, обійматись, залишитись наодинці, сумувати, заїдати горе і ні з ким не спілкуватись. Але ж усе минає. Світ вважаємо жорстоким, що щось у нас із ним таки не склалось.
Може зникнути усе, будь-які докази того, що відбулось хвилину тому. Але правда залишиться. Правда житиме завжди. Приймайте те, що не все в цьому світі може бути вашим. З матеріальними речами все набагато простіше, а от з духовними…
Але ваше нікуди не подінеться.
Якщо воно ваше, то, відповідно, воно не буде з кимось іншим, бо вона призначене для вас. Можна втрачати найдорожче, але час усе загоїть, тож просто не втрачайте надії та віри. Не треба добивати себе негативними думками. Усе буде добре. Бо усе минає. Може, ваше щастя станеться не зараз. І не за тиждень. Але воно знайде вас.
Вірте.
Вірите?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!