Я – програміст, мій робочий день в компанії триває від 9 ранку і до 6 вечора. Одного дня у нас на роботі вимкнули світло через аварію на лінії, то ж ми з колегами просто сиділи й чекали, коли все справлять. Раптово до мене хтось телефонує, я якраз тільки заварила каву. Номер телефону невідомий. Підіймаю слухавку:
– Донечко, я впала і не можу піднятися, потрібна допомога. Приїжджай терміново, я більше не можу!
Такий дзвінок мене здивував, голос був літньої людини, точно не моєї матері. Зрозуміла, що бабусі потрібна допомога, тому почала все детально розпитуватися:
– Що трапилося? Яка саме допомога вам потрібна? Можете назвати адресу?
У відповідь я почула довге мовчання, жінка не одразу зрозуміла, що потрапила не туди, однак повідомила свою адресу. Я попередила шефа, що беру обідню перерву, і й одразу помчала на вказану вулицю. Це було взагалі не далеко від моєї роботи.
Двері квартиру були незамкнені, я переступила поріг квартири й побачила на підлозі стареньку жінку. Вона лежала, спершись на лікті й стогнала від болю. Було зрозуміло, що їй дуже боляче.Першим ділом я викликала швидку допомогу, підіймати її не стала, оскільки боялася, що можу зробити ще гірше. Просто зробила холодний компрес на ногу.
Бабуся почала голосно плакати, а від цього мені ще більше було її шкода. На щастя, лікарі не забарилися й швидко приїхали. Потім я ще з телефону бабусі зателефонувала її доньці й повідомила, в яку лікарню забирають матір.
Повернувшись на роботу, я все думала, як там Клавдія Іванівна. Я ще декілька раз навідувала бабусю в лікарні, а згодом її виписали. Зараз в неї все чудово, інколи спілкуюся з її донькою. Мені страшно подумати, що могло б трапитися, якби я поклала слухавку і не поїхала туди….
Хочеться вірити, що, якщо, не дай Бог, звичайно, але і моїм батькам хтось колись так допоможе. Саме доброта робить з нас людей. Чи потрапляли Ви у схожі ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!