Ми з Миколою вже декілька років живемо в місті. Сам він з Горішнього. Ще до війни Микола їхав на заробітки, а я жила у селі зі свекрухою. Які то були важкі часи! Марія Василівна не давала мені ні їсти зварити, ні в хаті прибрати – усе їй було не так. Добре, що ми переїхали у Стрий і чоловік знайшов роботу на місці, бо вже з початком війни не міг їхати на заробітки. Декілька місяців ми орендували квартиру. А згодом ще з попередніх заощаджень купили нову. Свекруха не дуже хотіла нам допомагати. Навпаки постійно вимагала в сина гроші і то не на продукти:
– Сину, щось холодильник добре не морозить! – жалілася свекруха. І то так лиш би гроші виманити. Думаєте, їй холодильника треба? Ні, уваги! Таки вмовила! Син купив їй новий холодильник.
А відколи війна, почались розмови про генератор:
– А як не буде світла, то я в селі пропаду: темно, холодно, нема води в хаті, і телевізор не включиш.
– Маріє Василівно, генератор дорогий! Та й нащо його в селі? Як холодно, то є дрова. Як темно, то можна якусь лампу спеціальну чи ліхтарик. Воду можна в криниці набрати та підігріти на плиті при потребі. А як дуже хочете телевізора, купимо вам телефон, зробимо безлім на інтернет, дивитиметесь все, що забажаєте. Бо генератор – це дорого, не потягнемо!
– А як світла не буде цілими днями, знаєте, як то важко в селі?
– Світло тільки почали вимикати, а ви вже панікуєте?
Свекруха вже встигла пожалітися сину, яка я погана і скупа. І ми з чоловіком дуже посварились:
– Моя мама – літня людина і їй потрібні нормальні умови проживання.
– Вона ж не вміє тим добре користуватися, живе сама, а як станеться якесь нещастя, хто буде винен?
– Все буде добре. І ти не панікуй! Я вже підібрав їй генератор, залишилось лише замовити!
– Це лише примхи, не розумієш, що твоя мама просто маніпулює тобою?
Оце вже забаганки в старої людини! Світло лиш почали вимикати, а свекруха вже замовила собі потужний генератор. І то за гроші мого чоловіка!
Вибачте. Даних поки немає.