Тепер усі вважають мене непорядною жінкою, але ніхто не хоче зрозуміти, через що це все сталося

Моя ситуація дуже неоднозначна, тож розуміння з вашого боку я навіть не чекаю. 

Але поділитися наболілим мушу. 

Заміжня я вже 11 років. Це був цікавий період, адже в нього змішалося стільки всього: пристрасть, повага, розуміння, сварки, переїзди, ненависть і таке інше. Словом, пройшли все, що тільки можна було. А рік тому біс попутав і я зрадила коханому. Була нетвереза, тож не дивно, що піддалася. І нещодавно чоловік про це дізнався. Ні, він не скандалив, не кривдив мене. Просто попросив мирно зібрати речі і піти. я й не могла перечити. Потім він допоміг мені з валізами. Тепер готуємося до офіційного розлучення. Зараз проти мене налаштовані всі. Я для них постала у темному світлі і клеймо зрадниці прилипло до мене надовго. Однак, ніхто чомусь не хоче зрозуміти, чому ж усе трапи лося саме так. 

Чоловіка я сильно кохаю, попри те все, що між нами було. Нічого поганого досі, окрім цього випадку, я йому не робила і не планувала навіть якось образити.

Мені завжди здавалося, що я, може, і не ідеальна, але непогана дружина. Постійно у мене все довкола виблискує, їжа приготовлена та й поговорити зі мною було про що.

Нещодавно слухала запис одного психолога і почула цікаву фразу про те, що у зраді завжди винні обоє. Просто так нічого не трапляється. Так і тут: хтось довів, а хтось наважився. У моєму випадку я сильно втомилася тягти все на собі. Але на тверезу голову трималася. Усвідомлювала наслідки. А на п’яну не вийшло. Мені дуже набридло розв’язувати сімейні проблеми, думати про кожен наступний крок, шукати підробіток, щоб нам на все вистачало і таке інше. Навіть щодо грошей, то більше у нашій сім’ї їх заробляла я.

Так мене навчили ще з дитинства. Мовляв, у тебе є тільки ти. Якщо сама не подбаєш про себе, то хто це за тебе робитиме?

Тож не дивно, що був час, коли ми всі жили тільки моїм коштом. Але чоловіка це ніколи особливо не хвилювало. Навпаки, йому все дуже навіть подобалося.

Того року я працювала на двох роботах. Часом навіть від вихідних відмовлялася. А все для того, щоб утримувати родину. Але, зрештою, і моя вина в тому є. Я ж ніколи навіть слова не зронила, щоб пожалітися на це чоловікові. Тож він гадав, що всіх така позиція влаштовує.

Тому, доки я гнула спину, чоловік взяв відпустку. Йому захотілося відпочити. Так для обох це стало нормою. Ми ж сім’я, у нас усе спільне. Зате походеньки в бар та на риболовлю з хлопцями не припинялися. це його не втомлювало ніколи.

Потім його тато нарешті вправив йому мізки. Зараз він наче трудиться в поті чола. Але й тут не обійшлося без побічних ефектів. Зранку й до самого вечора мені доводиться вислуховувати його скарги на втому та важке життя.

Тож із самого ранку настрою немає ні в кого. Розслабляється він з друзями, як і колись. Але тепер це стало повторюватися частіше. Я дуже сильно від всього цього втомилася. Поговорити з чоловіком не виходить. Він одразу починає нервуватися. І постійно винна у всьому я. Бо, якщо мені це не подобається, то справа в мені. Та й у ліжку в нас великі проблеми. Чоловік сам від усього відмовляється.

Так і вийшло, що я не втрималася і зрадила йому, бо вже не маю сил терпіти це все далі. Виправдань я не шукаю і факт зради признаю, однак не хочу чути осуд у свій бік, бо не вважаю, що винна у всьому тільки я. Дуже хочеться банального розуміння. Тому я й гадки не маю, як жити далі, коли від тебе всі відвернулися.

А ви вважаєте жінку винною?

Як їй краще зараз вчинити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector