Мені 34 рік. 7 із яких я заміжня і маю щасливу сім’ю.
У нас із чоловіком двоє чудових дітей. Але я не скажу, що задоволена цим на всі 100%. Просто не вважаю свого обранця хорошим партнером. Він занадто м’який та поблажливий.
Хоча гроші в дім приносить, нічого особливо не вимагає і не капризує. З сім та завжди погоджується. Може, якісь жінки тільки про це й мріють, але мене його м’якотілість зводить з розуму.
Внаслідок цього всі рішення приймаю я, коханням ми займаємося не більше 2 разів на місяць. І Данила це цілком влаштовує. Разом ми ходимо хіба що в супермаркети, аби скупитися їжею на весь тиждень. Зовнішньо коханий також на Аполлона не схожий. Залисини, животик, окуляри – і йому всього 36 років.
Тож зрозуміло, що з часом таке життя мене перестало влаштовувати. Починалося все красиво, як у романтичних фільмах. А потім почуття зійшли нанівець.
Це все трапилося після народження діток. Вони дуже віддалили нас одне від одного, бо вимагали море часу.
Але, як тільки пелюшковий вік закінчився, я зрозуміла, що хочу все змінити. Бути домогосподаркою взагалі не хотілося. Мені треба було рухатися далі.
Я намагалася поговорила про це з чоловіком. Він уважно слухав, кивав головою, казав, що все розуміє, але нічого змінювати навіть не намагався. Усе було, як і завжди.
Тож я почала думати, що проблеми в мені. І почала змінюватися. Спершу схудла на 15 кілограмів, тоді змінила імідж. Чоловікові, як і завжди, усе подобається, але у відносинах нічого нового. Все той же холод.
Зате моє ставлення до нього змінилося. Я розуміла, що тепер устократ краща, ніж він, тож варта більшого.
І тоді я зустріла Максима. Молодий привабливий студент, якому я також приглянулася.
Хотілося втекти від думок про нього. Але вдавалося це вкрай важко. Я не раз казала Максимові, що одружена і маю дітей. Попереджала, що від чоловіка не піду. Але він навіть слухати не хотів.
Перша зустріч минула дуже культурно. А потім ми опинилися водному ліжку. І знаєте, мені дуже сподобалося. Одначе, продовження я не хотіла. Тому старалася тримати коханця на відстані.
Далі було листування, пересилання фото, швидкі побачення. Але я помітила, що кавалер не бажає відступати і має намір завоювати мене цілком.
Тільки уявіть, йому 20 років, а мені за 30. І в нас роман. Звучить жахливо.
Тож я вирішила розставити всі крапки над “і”. Заявила, що сім’я для мене понад усе. А йому краще пошукати когось іншого.
Максим же відповів, що чекатиме, доки я не одумаюся. Мовляв, я точно скоро зміню свою думку. Він же сказав, що готовий буде прийняти мене навіть з дітьми.
Голова обертом іде. Не розумію, у що влипла. І Максима люблю, і чоловіка покинути не можу. Ситуація неоднозначна. Кого вибрати, не маю навіть гадки.
Ніби й не дурна жінка, але емоціям піддалася. І що тепер робити? Що порадите?
Що порадите жінці?
Чи правильно жити з чоловіком, до якого нічого не відчуваєш?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!