Доньку народила, коли була ще й сама дитиною. Коханий її не признав, одружитися зі мною не збирався. Практично одразу після “радісної” новини зник з мого життя. Я закінчила училище і пішла працювати на швейну фабрику. Донечці тоді було вже 2 роки. Разом проживали в гуртожитку в невеликій кімнаті. Окрім нас, там було ще дві молоді жінки, з якими здружилася. Дівчата стали для мене справжньою підтримкою, завдяки одній з них, ми з Мілою отримали від держави квартиру. Вона оформила нам заяву на допомогу, за що я буду їй вдячною до кінця життя.
Я завжди все робила заради щастя рідної доньки, хотіла, щоб у неї було безтурботне дитинство, щаслива юність. Міла ходила на волейбол, її взяли у шкільну команду, з якою вона навіть їздила на змагання закордон.
Зараз Міла доросла красива дівчина. Однак вона змінилася не лише зовнішньо. Інколи я дійсно не впізнаю свою доньку. Наприклад, нещодавно вона заявила: “Навіщо ти віддала мене на волейбол? Краще б я вчила англійську, ніж займалася безтолковим спортом. Через тебе я втратила можливість на перспективне майбутнє!”
Та річ в тому, що я ніколи не змушувала її ходити на тренування. Міла сама з радістю проявляла інтерес до волейболу. Я здогадалася, що це все через вплив її нових подруг. Одна з них була репетитором англійської мови, а інша – працювала гідом для іноземних туристів. Не думаю, що це співпадіння.
Згодом донька привела додому хлопця і поставила мене перед фактом, що вони встигли узаконити свої стосунки і тепер збираються жити разом.
Я не перечила Мілі й прийняла Анатолія у своєму домі. Він мріяв грати на великій сцені, але для роботи в театрі йому потрібна була прописка. Я вирішила допомогти зятю, але через своє добре серце практично залишилися без даху над головою. Хлопець цілими днями лежав у ліжку, а я не мала права порушити його обідній сон.
Час від часу я цікавилася, як справи з пошуком роботи. Проте Міла лише обурювалася, що я роблю все можливе, аби розсварити її з чоловіком. Донька заявляла, що не збирається все життя бути самотньою, як я.
Через напружені стосунки з молодими, я вирішила, що мені потрібно відпочити. Подруга запропонувала погостювати в неї кілька тижнів і я погодилася. На знак вдячності я кожного ранку вигулювала її собаку. Під час чергової прогулянки мене гукнув знайомий голос:
– Ларисо, це ти?
То був Павло. Колись він залицявся до мене і ця симпатія була взаємною, але через Мілу ми так і не змогли бути разом. Зараз наші почуття спалахнули з новою силою. Нещодавно чоловік освідчився мені, а я прийняла його пропозицію. Вирішила забрати свої речі від доньки, а в неї навколо суцільний безлад. На прощання Міла заявила: “Спочатку ти мені все життя зіпсувала, а тепер йдеш, щоб бути щасливою!”
Та хіба її реакція є справедливою? Я ж постійно жертвувала собою заради доньки, а натомість не отримала навіть слів вдячності…Думаю, що я також заслуговую бути коханою дружиною і щасливою жінкою.
А як ви вважаєте, чому донька вважає, що матір зіпсувала їй життя? На чиєму ви боці в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!