Я ненавиджу свята. Адже щороку доводиться терпіти нахабну поведінку свекрухи. Такої противної людини я за свої роки ще ніколи не зустрічала, чесно.
Марина Василівна вже 15 років працює на заробітках. Вона тоді кинула Петра на свою стареньку мати та чкурнула в Німеччину. Петро з сумом згадує ті роки, бо його мама рідко телефонувала та навіть на випускний не приїхала.
Мало того, що батько рано загинув, то ще й мама втекла на заробітки.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Після весілля ми почали жити на квартирі Петра і його бабусі, Марії Володимирівни. Бабуся мене дуже тепло прийняла в родину, називала донечкою. Ні разу не сварилася зі мною через якусь брудну чашку чи пилюку на полицях. Коли я народила первістка Андрійка, то бабуся постійно була поруч:
– Ти поспи годинку, відпочинь. А я з малюком погуляю.
Однак, у 2020 не стало бабусі через вірус, мала слабке серце. А пані Марина навіть на похорон не зуміла приїхати, бо була зайнята. От я не розумію, які справи можуть бути важливіші, ніж провести покійну матусю в останню путь?!
Ми у цій квартирі зробили гарний ремонт за власні кошти, провели індивідуальне опалення, купили нові меблі та сантехніку. Стіни та стеля були дуже криві, тому довелося все перешпаклювати. А ви ж самі розумієте, скільки то коштує зробити і ще заплатити майстру за роботу.
Але свекруха щоразу, як приїздить на свята до нас у гості, то починає влаштовувати концерти:
– Ну що, бачите, як ваша мама старається?
– Ви про що?
– Аліно, ти сліпа чи недочуваєш? Кажу – гарна квартира.
– Ну бо ми ремонт за свої гроші зробили.
– Ремонт? А хто вам це житло віддав? Я! І від тебе нормального “дякую” ніколи не чула.
По-перше, ніхто цю квартиру не віддавав. Просто пані Ольга давно звалила, тут залишилася бабуся та син. Це точно не називається “віддати” чи “подарувати”. Коли я сюди переїхала, то ремонт був старий-старезний, наче за часи Союзу. Підлога так скрипіла, що, здавалося, я от-от провалюся до сусідів знизу.
Хоча Марина Василівна на заробітках, але фінансово нам ніяк не допомагала. Та які гроші, якщо вона навіть нам ніякі гостинці чи сувеніри не привозила. Онукам на Миколая цього року дала по 20 євро. Бо то діти і їм багато не треба.
І розумієте, що свекруха собі вже такі заслуги приписує. Наче вона якийсь меценат, подарувала нам квартиру та машину.
25 грудня до нас прийшли на сніданок тітка Орися з чоловіком та дітьми. І свекруха знову за столом почала корчити заробітчанку-героїню. Я не стала терпіти такого нахабства і вирішила їй прикрити рота:
– Серйозно? То ви нам ремонт робили? Певно, я щось проспала.
– А що?
– Ну так, це ж ви зі мною зарплату відкладали, плитку вибирали, фарбу.
– Ну ви подивіться, яка нахаба. Я їй квартиру..
– Це ваш єдиний аргумент?
Свекруха залишається в Україні до 10 січня. Але щоранку я чую її бубоніння про невдячну поведінку та квартиру. Чесно, вже хочу сама зібрати речі та поїхати геть.
От святковий настрій пішло в одне місце через таку поведінку пані Марини. Чим я заслужила таке ставлення від свекрухи?!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!