Мій батько – військовий у відставці. І саме тому моє життя схоже на суцільний жах.
Я знаю, що колись тато хотів бути музикантом. Гарно співав, грав на фортепіано… Але кого це цікавило? Тоді престижно було вчитися на військового. От мій дід його туди й відправив.
Мабуть, це в батьковій голові лишило такий слід, що вже жоден психіатр його не прибере. Бо я, як старший син, вигрібав від нього просто по повній. З тим не гуляй, з тією не стій, те не роби – ото і все моє життя. І не дай же Боже зробити щось не за батьковою настановою, розізлити його, розчарувати… То були, як кажуть, вирвані роки.
І хоча в моїх планах було стати актором, батьки вивчили мене на економіста. Єдине, що в цій ситуації мене тішило – навчатися я поїхав в інше місто, подалі від своєї сімейки.
А от брат мій лишився жити з ними. І всі були від цього просто в захваті. А чого б ні? Напружуватися не треба: робиш усе, що батько скаже, та й живеш собі, наче вареник в маслі.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вони йому і за навчання заплатили, і дівчину порядну вибрали, і на роботу хорошу влаштували. Не життя, а казка для мого малого.
Але ж аби так було завжди, треба працювати, треба постійно триматись на плаву. А в плани Романа це точно не входило. Йому б випити, погуляти, з дівками позажиматися… Ну, словом, дало це свої плоди.
Усі власні гроші Роман спустив ще давним-давно, почав потроху позичати в батьків. А батьків бізнес, який до цього непоганий прибуток приносив, прогорів. І все. Закінчилося розгульне життя.
І всі ж думали, що Рома за голову візьметься. І він взяв та й забацав дитину якійсь офіціантці з кафе. Тут веселощі і почались…
Для батька це було страшним ударом, такої ганьби він допустити не міг. Та й пішов до цієї дівки вмовляти за Ромку заміж вийти. Сказав, що він всі витрати на свято покриє, та ще й фінансово допомагати буде.
“А де ж він збирався взяти скільки грошей?” – запитаєте ви. А я вам скажу. У мене.
– Ми тебе виростили, вигодували, а ти тепер 100 тисяч нам дати не можеш? Я ж знаю, що вони в тебе. Чи ти все ж безтолкове виросло? Хочеш мене вже до кінця на старості літ розчарувати? – кричав на мене батько.
Та мені вже до того діла не було. І так він мені вже життя вдосталь попсував. Я вже не маленький хлопчик, аби мною крутили на всі сторони. Є в них улюблений Ромчик – нехай самі з ним і бавляться. А я більше з цією сімейкою справ мати не хочу.
Як думаєте, правильно я зробив?
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!