Ті дітки в магазині здалися мені схожими на сина. А через хвилину я мало свідомість не втратила від правди

Того дня я пішла за продуктами в магазин біля будинку. Поки вибирала хліб мій погляд натрапив на дітей: хлопчика і дівчинку років 7. Вони теж мене помітили і одразу підійшли. 

Діти уважно подивилися на мене, хлопчик підійшов і спитав як мене звати. А потім запитав чи Артем мій син.

– А нащо вам? – зацікавило мене.

– Нашого тата звати Артем. Ви наша бабуся? – перепитала дівчинка.

Я аж окуляри дістала з кишені. ретельно вдивлялася у личка дітей і розуміла, що їхні риси дуже нагадують мого сина в дитинстві. Але вірити у те, що відбувалося я не могла.

– А ви любите печиво і шоколад? Вибирайте собі! – ласкаво сказала я і запросила дітей на чай.

Вдома діти наминали солодощі, а я їх розпитувала як вони знайшли мене.

– Дядя Вітя нас вигнав! Він постійно свариться з нами, а мама мовчить, бо боїться його! – заплакала дівчинка.

Після розлучення мого сина з невісткою ми більше з нею не спілкувалися. Про дітей я не чула, бо вона навідріз їх відокремила від нашої родини, навіть фотографій не виставляла у фейсбук. Що між ними сталося я досі не розумію.

Виявилось, що невістка вагітна від нового чоловіка. Поки вона у пологовому той тиран вигнав дітей на вулицю, бо вони йому заважають. Сказав, щоб йшли до своїх родичів або в дитячий будинок.

А внук дивом запам’ятав мій будинок. І привів сестричку сюди в надії знайти підтримку.

Пошепки

Того вечора діти залишились ночувати у мене. Зранку я їх нагодувала, зібрала і ми разом відправилися до невістки в лікарню.

Нас впустили, але бачити дітей вона точно не була рада. А мене тим більше.

А яке велике невдоволення було на її обличчі.

– Що ви тут забули? – фиркнула колишня невістка.

Я одразу відчула, що тут щось не так. Як рідна матір може так ставитися до своїх дітей? Я вийшла в коридор і набрала свого сина. 

Він обожнює дітей, тому я запропонувала йому забрати їх до себе.

– Мам! Там стільки документів треба! Я сьогодні ж займусь цим! Не думав, що Наталка здатна на таке! Я вже три роки дітей не бачу!

Коли повернулась в палату, то розповіла їй про наші наміри. Так враження було, що вона тільки чекала на це! 

Оце люди бувають нелюди! А що б сталося з дітьми, якби внук не знайшов мене? 

На щастя, внуки тепер живуть з нами. Син готовий на все заради них. Хто ж знав, що так складеться доля…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!