Я навіть не помітив, що донька закохалася. Дружина підійшла до мене і сказала:
– Бачиш, Ліза увесь час замріяна. Певно хлопець якийсь є.
– А чи не рано, в 17 років? Вчитися треба!
– Хіба ж серцю накажеш!
Минув місяць і донька зізналася, що зустрічається з парубком.
– Кажи, хто це? Місто в нас мале, я всіх знаю?
– Кирило Микитенко.
– Син Павла? Отого алкаша? Ти що? Тікай від нього негайно. В такого батька нормального сина бути не може!
– Він інакший, вже й гроші заробляє, спортсмен.
– Не вигадуй мені! Щоб я тебе з ним не бачив, чуєш!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Донька плакала, а дружина благала. Та я заборонив. Відтоді увесь час слідкував, щоб донька вечорами не вешталась, вчасно додому поверталась. Вирішив нікуди її не пускати до закінчення школи. Згодом вона отримала атестат і поїхала до міста навчатись в університеті. Я був переконаний, що Кирила вона забула, як сон страшний. Та якось повертався з роботи додому і побачив, як Павло сидить в генделику. Раптом він мене покликав:
– Ну що сват? До весілля підготувався?
– Що ти верзеш? Якого ще весілля?
– Наші діти вже чотири роки разом. Казали, що влітку розпишуться.
Словами не передати, що тоді я відчував. Вдома накричав на дружину.
– Ти це чула? Сват? Чи ти все знала?
– Я здогадувалась, що вони не розійшлися тоді, але думала, що в університеті донька когось зустріне.
Коли Ліза приїхала я її відразу викликав на серйозну розмову.
– То ти мене обманювала всі ці роки? Потайки зустрічалась з Кирилом.
– Ти б мене не послухав. Кирило – найкращий, я тепер це точно знаю і ми будемо разом.
Влітку вони розписались без мого благословення. Виявилось Кирило вже мав досить непогану роботу в місті та зміг навіть орендувати житло. Минуло пів року і дружина вмовила мене до них поїхати.
Усі разом ми повечеряли й спілкувалися досить гарно. А тоді донька сказала:
– Я вірю, що мої найкращі у світі чоловіки потоваришують, адже вони мають стати прикладом для мого сина!
Після цих слів я заплакав. Минуло три роки. В мене підростає чудовий онук. Я вже давно переконався, що Кирило й справді – чудовий хлопець, зять, про якого я й мріяти не міг. Дякую тепер Богові, що донька мене не послухала!
Як гадаєте, в непутящого батька може бути хороший син?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!