– Тільки не будуй ілюзій, – сказав син, коли ми їхали до матері нареченої. Такого я не очікував побачити

Мій син одружився досить рано – йому тільки 23 стукнуло. Спершу я був категорично проти весілля. Ну ще молоді, хай поживуть, притруться один до одного. Однак, потім не став перечити Романові. Адже ми свого часу з жінкою також дуже і дуже рано розписалися – мені було 19, а Олені 18. 

Наречену Марту ми бачили декілька разів, дівчина приходила до нас на деякі свята, приносила гостинці та подарунки. Їй 20, але вона і вчиться, і працює десь нянечкою. Така дівчинка досить приємна, ввічлива. І якщо синові з нею добре, то в мене взагалі ніяких претензій нема. 

І от молодята заручилися, почали помалу готуватися до весілля. Але ми наполягли на згодинах – познайомитися з батьками Мартусі. Знали тільки те, що дівчина росла з мамою, тата давно не стало. І що їх дім десь у Дублянах, дівчина доїжджала на роботу до Львова. 

– Добре, тату, але ну не будуй ніяких ілюзій. 

– Це ти про що?

– Ну от просто сказав і все, ти потім зрозумієш.

Ми приїхали у Дубляни. Хата пані Василини була старенька, але досить чиста, гарно засаджена квітами. Вдома радянські меблі, але так зі смаком розставлені, не скриплять, красиві килимки. Видно, що люди живуть не дуже багато, але затишно. 

– Ну то час і за весілля поговорити.

– Так, але от я думаю, чи воно нам треба. то ж стільки грошей вийде на вітер, – ніяково посміхалася пані Василина.

Ми з жінкою зрозуміли по цій розмові, що грошей на весілля у неї нема. 

– Нічого, ми заплатимо. Бо то ж за традицією, батьки нареченого все організовують.

Пошепки

– Та ви що, мені так не зручно! 

– Пані Василино, ми наполягаємо. Будь ласка, прийміть нашу пропозицію. 

Стіл був скромний, але смачний. Пані Василина сама спекла Спартак, з городу принесла яблука та груші, зробила салат, дістала домашню консервацію. Ми дуже гарно посиділи разом. 

Ми з жінкою все-таки оплатили весілля. Не можу сказати, що заробляємо мільйони доларів, але для сина та невістки не було шкода. І за тиждень до свята до нас приїхала пані Василина. Вона мала деякі справи у місті, ми запросили її у гості на каву.

– От я принесла тримайте, тут 5 тисяч доларів.

– А як ви?

– Я кредит взяла та обміняла у валютчика, аби дітям теж щось дати. Бо мені дуже і дуже не зручно, що от ви за все платите.

Ми ледь вмовила пані Василину забрати гроші. Нам дійсно було приємно, що жінка принесла кошти, але не хтіла, аби через нас залізала у кредит. 

Свято відгуляли на широку ногу. Хоча минуло вже 3 роки, але ми з пані Василиною досі дуже добре спілкуємося. На весілля вона познайомилася з моїм товаришем Петром, він хрещений сина. Так вони сподобалися один одному, що зараз вже самі розписалися та живуть разом. 

Я дуже щасливий, що маю таку гарну невістку. І дуже тішуся, що у житті пані Василини все добре. Вона дійсно заслуговує на щастя, адже дуже світла та щира людина. 

Наш читач вчинив правильно щодо грошей? Чому Ви так вважаєте?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Adblock
detector