У 35 років зрозуміла важливу річ – всі ці роки я просто існувала, а не насолоджувалася життям на повну. Все, що мала – це тільки однокімнатна квартира на Троєщині та робота з надокучливим керівництвом.
Мама колись втовкмачила мені у голову, що всі чоловіки – то страшні гуляки та пияки. Адже вона колись натерпілася від мого тата. Зізнаюся, у мене навіть у школі чи в університеті не було стосунків. Хіба траплялися якісь випадкові кавалери, але я не хотіла серйозних стосунків. Навіщо? Аби потім страждати?
Я навіть квартиру собі купила однокімнатну, аби не було місця для гостей чи друзів. Тут звичайний ремонт, односпальне ліжко та шафа. Набір посуду досить скромний, нема святкових келихів чи тарілок.
Того дня я вирішила зробити генеральне прибирання у квартирі. Перебрала деякі речі, які я вже точно не буду одягати, забрала протерміновані продукти з холодильника.
Хоча я живу в цьому районі понад 10 років, але сусідів деяких не знала. Але біля смітників зустріла одну дівчинку. Одягнена вона була не дуже гарно – велика курточка, дуже ношена, штанці затерті та кросівочки. На дворі тоді дощило, але дівчинка не мала ні шапки, ні парасольки.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– А ви будете викидати ці сосиски?
– Так.
– Ні, я у вас їх заберу. І ще ці помідори.
– Сосиски вже декілька днів, як протерміновані. А помідори гнилі, ось, дивися.
– Ну, нічого, я відріжу гнилу частину.
– Ти вже вмієш користуватися ножиком?
– Так. А ще готувати їсти та прибирати.
Мене здивувало – дівчинці тільки 7, а вона вже так хазяйнує. Я віддала їй деякі продукти, які ще дійсно можна було “врятувати”. Вона взяла пакет та пішла додому.
Але, якщо чесно, у мене тоді серце заболіло за дівчинку. Ну ніяка нормальна дитинка, яка живе у забезпеченій родині, не буде біля смітників просити їсти. Я пішла в магазин, купила їй ще 2 пакети продуктів. Взяла навіть багато солодощів, фруктів. Ну і різні забавки, розмальовки з олівцями, зошити, ручки кольорові, пластилін.
Довго шукала квартиру, де живе дівчинка. На щастя, сусіди допомогли. Все-таки, є користь з тих бабусь на лавочці, вони все про всіх знають:
– То така гарна дитинка, але яку гірку долю має.
– Ви про що?
– Тато її помер, ще коли вона крихіткою була. Працював на будові, впав з багатоповерхівки. А мама…Та ну дівку мамою важко назвати. Страшенно пиячить, постійно різних мужиків додому водить. Бордель у квартирі влаштувала. Сама ніде не працює, але пропиває ті гроші, які держава дає на дитину.
Я сама ледь стримувала сльози, аби не заплакати. Піднялася до дівчинки, постукала та зайшла у гості, аби передати продукти.
Але квартира була в жахливому стані. Жахливий запах, який аж очі виїдає. Бруд, таргани повзають по столі та підлозі, павутина в кожному кутку. Замість ліжечка – звичайна розкладушка з брудною білизною. А ще дуже і дуже холодно.
На щастя, моя знайома подруга працювала в органах опіки. Вона мала переді мною “борг” за одну справу, тому вирішила допомогти.
Звісно, я дуже довго боролася за право над опікою. Ми майже 3 місяці судилися з мамою Богданки, вона ніяк не хотіла віддавати дитину. Скільки заяв я писала, ходила в суд, наймала адвокатів.
Але не здавалася. Щоразу, коли засинала, то уявляла, як плаче маленька Богданка. Як їй страшно та самотньо в тій жахливій квартирі.
І от за 3 місяці такої “боротьби” я нарешті отримала права на опіку над Богданкою. Дівчинка взагалі заплакала, коли побачила, що я купила їй іграшки та лялечки.
Тепер у мене є сенс життя – моя донька Богдана. Живемо скромно, але зате щасливі. Я тепер щоразу поспішаю додому, бо знаю, що там на мене чекає вона.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!