Усе на світі я можу зрозуміти, але свинство моєї невістки – це вже перебір!
Приїхали ми до сина в гості на кілька днів, аби привітати внучок із днем народженням. Ми в них рідко буваємо, не молоді вже, через усю країну не дуже хочеться їздити. Але ж наші дівчатка – то єдина розрада на старості!
Лишили худобу на сусідів, набрали гостинців, перенесли свої городи на потім та й поїхали. Зустріли нас добре, хоч і скромно – булочки магазинні, вино, сир якийсь… Так він смердів, наче коза моя, чесне слово!
Цілий день нас онучки розважали, аж поки ми вже до кінця не зморились.
– Доню, давай уже, мабуть, стелитися, – сказала я невістці під вечір. – Втомились ми з батьком, лягати будемо.
– А-а, зрозуміла! – вигукнула Іра. – Зараз я вам таксі викличу.
– Яке ще таксі? Ми додому ще не їдемо!
– Ви не так зрозуміли, я вас не виганяю. Просто Максим кімнату в готелі для вас орендував. У дівчат немає спального місця в кімнаті, тільки у нас диван стоїть. А я проти, щоб чужі люди в нашій кімнаті спали. Так усім краще буде!
От тобі й на! Це ж де таке бачено?! Батьки після дороги, втомлені, замучені, а їх – у якийсь там готель, бо то чужі люди! Сваритись ми на ніч не хотіли, тому послухали Іру та й поїхали. 
Довго я ще заспокоїтись не могла, хоч спалось нам там і непогано.
Зранку забрало нас те саме таксі, настав час нарешті вже і святкувати. Воно ж думалось, що невістка зараз нам шикарну поляну накриє, культурну програму організує… А нас і до столу не запросили!
Дівчата подружок своїх запросили і вони весь вечір стрибали із якоюсь собакою величезною. Сказала Іра, що то зараз модно так – аніматора наймати і піцу на свято замовляти…
Не знаю, що там модного, але мені таке зовсім не сподобалось! Ні тобі холодцю, ні закусок нормальних, ні гарячого… Позапихались діти тим тістом з ковбасою, ми риби з рисом наїлись – ото і все свято!
Хотіла я дітям усе прямо на святі виказати, бо то вже ні в які ворота не лізе: спати не пустили, їсти не дали, свята нормального дітям не зробили… Хіба ж так годиться гостей частувати? Та чоловік мій сказав, щоб я в життя до молодих не лізла. Мовляв, у них і правила свої, і традиції…
Тепер от не знаю, що його й робити: змовчати чи пояснити невістці, у чому вона помиляється?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А що б ви робили в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!