У мене велика родина. Чого тільки вартує тітка Тетяна зі своїми “любими” дітками – донькою Катериною та сином Василем. Ще з самого дитинства бабуся бігала навколо брата й сестри, а на мене не зважала. А потім я виросла і взагалі забула за таких горе-родичів. Ми бачилися хіба на свята і я намагалася уникати розмов про особисте життя, навчання та плани на майбутнє. Удавала, що дуже зацікавлена їх “дієвими” порадами, хоча подумки просила їх закрити рота.
Але моя мама була дуже доброю жінкою, тітка – корисливою. Знаєте, я навіть не здивувалася, коли та почала натякати, щоб Вася переїхав жити до нас:
– Ну що йому робити у нашому місті? Куди він піде? А ось у Франківську є перспектива хорошої роботи. Ну але жити у гуртожитку чи орендувати квартиру… Я так за нього переживаю. А ось у тебе, Кларо, велика квартира. Візьми мого сина до себе пожити!
Я знаю свого брата дуже добре. Він і чашку чаю після себе ніколи не може помити, так що для матері це буде не додаткова допомога, а вантаж. А оплата продуктів та комунальних послуг? Вася любить поїсти, а тітка скупа на гроші. Мені за всі роки на день народження нічого не дарувала, обходилася тільки вітанням через телефон і все.
Але мама завжди знаходила безглузді виправдання у стилі “ми ж родина, так не можна”. Я прекрасно розуміла, що чекає на мою матусю, тому намагалася накинути їй на картку хоча б зайву тисячу.
Тоді я вчилася та працювала у Києві, тому могла приїжджати до мами тільки раз у місяць. І ось перед новорічними канікулами я взяла спеціально взяла відпустку, щоб насолоджуватися святами. Планувала з матусею поїхати у Буковель, вона давно марила горами. Ось підіймаюся на 5 поверх, стукаю у двері… і на порозі бачу незнайому дівчину.
– Ви до кого?
– Я до пані Клари, її донька.
– Ну мене ніхто не попередив про візит. Ви надовго?
– Слухай, не дратуй мене, гаразд? Де Клара?
Молода білявка голосно цокнула та закотила очі. Я ледь впізнала квартиру, чесно. Чужі речі, труси у ванній, брудний посуд, масні плями на холодильнику. А ще речі мами чомусь були у залі, прохідній кімнаті, а не у спальні. Здається, що вона віддала свою кімнату Василю. Не знала, що робити далі, тому просто заварила міцної кави і стала чекати на матусю.
– Донечко, а це Алла, наречена Василя.
– Та навіть Папа Римський, мені байдуже. Що вона тут робить?
– Скажу тобі по секрету – вона вагітна. Термін невеличкий. Вася обіцяв, що з часом знайде кращу роботу та буде відкладати на своє житло.
Така нахабна поведінка брата мене відверто обурила. Тобто поки я гарую, як кінь, на роботі, економлю кожну копійку та намагаюся забезпечувати ще маму, Вася тут почав жити, як справжній король. Ще якусь дівку привів до чужої хати.
– Мамо, я тебе благаю – припини негайно такий цирк. Ти з тіткою домовлялася тільки на один місяць, а минуло вже пів року!
– Доню, ну ми ж одна родина…
– Ну тоді я візьму ситуацію у свої руки, якщо ти така слабохарактерна.
Показово встала та прямо перед носом Алли почала збирати її речі. Запхала у валізу одяг, навіть не зняла вішаки, закинула у пакет всю косметику.
– Так, шановні гості, ви затрималися. Тут вам не готель п’ятизірковий та навіть не хостел. Пожили і досить. Ваша дитина – ваші проблеми, а мою маму, будь ласка, у це вплутувати не треба. Ти мене зрозуміла, чи, можливо, краще на англійській чи французькій сказати?
Алла намагалася вичавити з себе сльози, щоб пробити мене на співчуття. Ох, така акторка, за якою кінематограф плаче. А потім зателефонувала до Васі, про щось йому емоційно розповідала. І не посоромилася мене оббрехати, мовляв, я на неї руку підіймала.
– Що ти собі таке дозволяєш? Це моя наречена!
– А це моя мама, а не твоя рабиня. Викликав таксі та поїхав до своєї матусеньки в село. Бачити тебе більше не можу. Ти хоча б дав мамі якусь копійку на продукти чи комунальні? Глянь, у що ти цю квартиру перетворив. Словом, давай, вимітайся, бо поліцію викличу.
Василь почав мені погрожувати судом. Ну цирк та й годі, чесно. Мені вже настільки було байдуже, я знала, що він своєї порожньої обіцянки не дотримується. Як то кажуть – не перший рік його знаю. Декілька хвилин покричав на мене, а потім зібрав речі та голосно грюкнув дверима.
Думаєте, що на цьому такий театр абсурду закінчився? Через годину до мене почала телефонувати тітка Тетяна:
– Збожеволіла чи що? Вагітну дівчину викинути з квартири, як те сміття. Де твоя совість, ти, нікчемо!
Я кинула слухавку. Вона ще разів 10 надзвонювала, але марно. Мої нерви не витримали та я заблокувала її номер. Того ж вечора викликала майстра та попросила змінити замок на дверях, адже Вася не віддав ключі. Ну просто вирішила перестрахуватися від “любих” гостей.
Тепер ми стали ворогами родини номер один. Тітка намовила бабусю, знайомих у селі та друзів перестати з нами спілкуватися. Ось так “чудово” у мене закінчується цей рік. Але нам з матусею було байдуже. Ми вирішили здавати цю квартиру у Франківську в оренду та мама переїхала до мене у Київ. Вона вже на пенсії, разом буде веселіше жити.
Я сподіваюся, що такий випадок був тільки у мене. А вас, любі читачі, така проблема обійшла стороною!
Можливо, дівчина надто скептично ставиться до своїх родичів? А ви підтримуєте такий вчинок? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!