Нещодавно я отримала спадок – однокімнатну квартиру тітки. Вона була самотньою жінкою, з чоловіком вже давно розлучилась, дітей не мала. Ми завжди близько спілкувались. Часом я думала, чому ж мені не пощастило мати таку маму? Адже моя ненька повна її протилежність. Ми ніколи не знаходили спільну мову.
Тож коли тітка захворіла – я була поруч. Мама навіть не з’являлась, вона була зайнята своїм особистим життям. Усе життя витратила на пошуки чоловіка, я вже з рахунку збилась, скільки в неї їх було.
І от на похороні ненька дізналась, що тітка залишила мені квартиру.
– Ти мусиш віддати її мені, я заміж виходжу, жити нам ніде.
– Мамо, але ж і я молода, власної квартири не маю. А мрію про сім’ю і дітей.
– Ти ще все встигнеш. А я не можу втратити таку нагоду. Чи ти мамі щастя не бажаєш?
– Тобі 56 років. Може час вже про доньку подбати?
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я відмовила мамі. Сказала, що за документами квартира моя й інакше бути не може. За місяць зробила косметичний ремонт і переїхала. Раділа, як дитина, що нарешті не віддаватиму пів зарплати на оренду. Та раптом до мене прийшла мама. Вона гірко плакала.
– Він коли дізнався, що я не матиму квартиру – покинув мене. Я ніколи не знайду своє кохання, так і помру одна.
Мені стало шкода мами. Хіба ж вона винна, що така, як є? Я дозволила їй залишитись у мене на якийсь час. Ненька розповідала, що планує поїхати до Італії, подруга їй місце вже знайшла.
Ми почали жити разом і мені було навіть дивно. Нарешті ми зблизились, спілкувались, як ніколи раніше. А тоді одного дня я повернулась додому і застала на своїй кухні якогось чоловіка, на вигляд йому було років 40. Сидів і спокійно пив каву. Тут увійшла мама і побачила моє шоковане обличчя.
– Це Олексій, уявляєш, ми помирились. Можна він залишиться з нами на кілька днів. Поки ми знайдемо квартиру.
– Мамо, але ж тут одна кімната. Як ти собі це уявляєш?
– Можна на кухні спати, там місця вистачає.
Я дозволила Олексію залишитись на шість днів, тобто до кінця тижня. Сама ж тулилась на кухонному дивані. Та новоспечений вітчим не поспішав шукати житло. А потім мама почала просити, щоб він ще залишився. Врешті я не витримала і вигнала їх обох. Мені дуже прикро. Але чи могла я вчинити інакше?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!