Мій Дмитро завжди був схиблений на навчанні. Доки влітку всі діти на вулиці бігали – він за книжками сидів. Не могла його вигнати. Мій хлопчик прекрасно закінчив школу, вступив в університет, а тоді поїхав в США. Я завжди його підтримувала.
Повернувся Дмитро в 34 роки вже зрілим чоловіком. Сказав, що буде будувати компанію в Україні. Про особисте мовчав. Ніколи часу на дівчат не мав. А якось я не витримала й почала випитувати.
– Ну, коли вже в мене онуки будуть? Подумай, вже час!
– Знаєш, мамо, насправді я частково тому й приїхав. Хочу саме вдома дружину знайти, нашу, щоб розуміла мене.
Звичайно, часу на пошуки він не мав. А тоді Тетяна сама його знайшла в соцмережах. Почала йому писати, довго вони листувалися, а тоді зустрілися. Дмитрик був у захваті від нової подруги. А якось привів її до мене. Сказати, що я була в шоці – нічого не сказати. Дівчина була зовсім молода. Років 19.
– Сину, чому б тобі свою ровесницю не знайти?
– Мамо, Таня дуже зріла, у нас все чудово!
Син не слухав мене, адже вперше в житті він серйозно закохався. Згодом профінансував вишукане весілля. Придбав усе, що наречена хотіла, оплатив музикантів, ведучих і вишуканий ресторан. Навіть не уявляю, скільки витратив.
Далі вони оселились в трикімнатній великій квартирі, котру Дмитро спеціально купив. Жили дуже добре. Кілька разів на рік на морі відпочивали, часто до Європи їздили, в елітні ресторани ходили. Таня ні в чому собі не відмовляла, купувала найдорожчий одяг та прикраси. Вона не працювала ніде, хотіла стати блогером.
Так вони прожили досить довго. Таня дівчинку народила. Утім сама дитиною не займалась, син їй помічницю найняв. А тоді два роки тому сина мобілізували. Він і не пручався, самий мав намір захищати країну.
Доки Дмитра не було, його компанія збанкрутувала. Зарплату ж отримував доволі не велику. Таня ж звикла на широку ногу жити. Спочатку їй довелось звільнити няню, згодом перестати в салони ходити. Та хіба це все було важливо, коли чоловік міг загинути?
Я вирішила, що буду допомагати невістці. Думала, що вона сумує за Дмитром, хотіла її підтримати. І ось якось прийшла до неї, а вона сидить на кухні з якимось хлопцем.
– А де моя онука? І чим ви тут займаєтесь?
– О, це мій добрий друг Михайло, колишній однокласник.
– І чого ти його в дім пустила.
– Він мене підтримує, допомагає. Навіть гроші позичив.
– І що між вами нічого нема? Не розказуй мені казки!
– От лиш не вигадуйте дурниці! Дмитро мав відкупитися від армії заради нас і займатися компанією, а не служити!
Я пішла геть, залишила їх. А біля під’їзду побачила сусідку мого сина. І розпитала її, чи часто до моєї невістки друзі ходять.
– Ніхто в неї не буває, лиш один хлопець щодня приходить!
Я пішла додому у розпачі. Тепер не знаю, що з цим усім робити. Засмучувати сина не хочу. Чи варто йому це казати? Як бути?