В дитинстві ми з братом були дуже близькі. В нас різниця незначна, всього два роки. Я старша і намагалась в усьому йому допомагати, та згодом ще Ігор мене захищав.
Ми завжди підтримували один одного, спілкувалися й не мали секретів. Ще дужче нас зблизила смерть тата. Згодом я вийшла заміж, та невдало, чоловік мене зраджував, я це знала, та не наважувалась піти. Тоді саме Ігор мене врятував. Прийшов, дав чоловікові в око. Він боксер, тож уявіть як тому негіднику дісталося. А тоді примусив мене збирати торби.
– Ти це не терпітимеш. І не дозволяй, щоб із тобою так поводились.
Звідти ми вийшли разом і лишень згодом я дізналась, що вагітна. Та до колишнього не повернулась. З часом моє життя налагодилось. Я мала гарну роботу і найцінніший скарб – донечку Злату. Ігор замінював їй батька, а вона обожнювала свого дядечка. Знову заміж я не хотіла, кавалерів мала, та довіряти їм не могла.
Брат довго не знаходив своє кохання. А тоді зустрів Наталку. Дівчина приваблива, дуже хазяйновита, адже сама з села. Ігор закохався і вони мало не відразу побралися. Почали власне гніздечко сімейне будувати. Я намагалась не заважати, хоча Златка страшенно сумувала за дядьком. Тож час від часу ми приходили до них в гості. Єдине, що ніяк дітей брата не було. Я вже й перейматися почала, він не молодий.
– Може вам обстежитися час? Тобі майже 40, а дружині 30.
– Наталка каже, що нам пороблено, бо зі здоров’ям все добре.
– А ви в лікаря були? Звідки знаєте.
Та я не втручалася, врешті вони не діти.
Нещодавно в Ігоря був ювілей, 40 років. Та невістка відразу наголосила, що ніякого святкування не буде, бо це погана прикмета. Я не наполягала, та привітати брата мусила. Хотіла зробити йому особливий подарунок. Купила гарний срібний браслет, аби була від мене пам’ять.
Коли я прийшла, Наталя подивилась на мене здивовано.
– А чого ви прийшли. Я ж сказала, що ми не будемо святкувати!
– Та нічого не треба. Просто хотіла привітати.
Ігор заходився робити чай з бутербродами. Уявляєте, дружина навіть торта йому не спекла. Хіба ж так можна. Та коли я віддала свій подарунок, а Златка презентувала свій малюнок, Наталя почала кричати:
– То он як ти нам добра бажаєш? А я завжди знала, що ти заздриш і казала це чоловікові!
– Та що ти таке говориш? Це все забобони!
– Того й дітей в нас нема, бо ти хочеш, щоб Ігор лише з твоєю Златою возився!
Ви не уявляєте, як мені було неприємно. Я мало не плакала. Забрала доньку і ми пішли геть. Тепер розумію, що це добре, що дітей в них нема. Братові рятуватися треба, бо з такою дружиною щастя не матиме!
А як ви ставитеся до того, що не можна 40-ліття святкувати? Що б робили на моєму місці?