Мій чоловік завжди був військовим, а саме прикордонником. Ще до весілля його відправили служити на Закарпаття, я охоче погодилась їхати за ним. Навіть зраділа, адже знала, що ми будемо далеко від свекрухи. Віра Миколаївна дуже хитра жінка. Вона в очі тобі посміхається, лишень приємні речі говорить, а насправді робить усе, шукаючи власну вигоду.
Я знала, що вона буде маніпулювати та взагалі завжди вважала, що краще жити окремо. Адже усі сваряться через побут. Тож після весілля ми відразу переїхали. Жили ми досить добре. Згодом я одного синочка народила, а тоді й другого. До батьків приїжджали вкрай рідко, лише на великі свята. І так на відстані в нас зберігались чудові взаємини. І от нещодавно свекруха раптово зателефонувала мені.
– Я чула, що у вас в місті є чудовий діагностичний центр. Хочу обстежитися.
– А що, вас щось турбує?
– А ти пам’ятаєш, я взимку перехворіла на грип, досі відійти не можу.
– То звісно приїжджаєте.
Я погодилась, подумала, що це не проблема. Мій чоловік вдома рідко. Я сама з дітьми. Віра Миколаївна приїхала з повними торбами гостинців.
– Нащо ви стільки несли? У нас все ж купити можна!
– Нічого, я ж не хочу вас об’їдати!
– Та що ви наїсте за кілька днів?
– То так швидко не вийде, багато всього планую. Тож вже потерпиш мене.
Я думала йдеться про один-два тижні. Та минув місяць і нікуди Віра Миколаївна не збиралась.
– Що там ваше обстеження? Щось показало?
– Та така біда, всілякі підозри недобрі, назначили додаткові процедури. То ще місяць мінімум.
– Невже все так серйозно, я наступного разу з вами піду!
– Не треба доню, нащо воно тобі.
Як я не вмовляла, вона не погоджувалась. В мене вже тоді всілякі підозри виникли. Вирішила подивитись, куди саме на обстеження йде свекруха. Тож наступного разу пішла я за нею. Дивлюсь, а вона й на зупинку не йде. Прямує на місцевий ринок. Дві години там гуляла, а тоді ще на лавці морозиво їла і повільно пішла додому. Я вдала, що до магазину йду.
– А ви звідки з того боку?
– Ой, після лікарні пішла на ринок.
– А що в лікарні. Дайте мені результати діагностики. В мене є подруга лікар, я їй покажу.
– Та то все забрали, сказали, що так треба!
Я відчувала, що свекруха обманює. І ви не думайте, річ не лишень в цьому. Жити з Вірою Миколаївною те ще випробовування. Вона навіть у чужому домі постійно командує. Розповідає, що і як я маю робити, як готувати, прати й прибирати. Саме тому я все чекала, коли вона вже поїде і я нарешті нормально житиму. Та щойно казала це чоловікові, він починав стверджувати, що ненька не молода і має добре підлікуватися.
Та раптом сталося те, чого я точно не очікувала. Якось коли свекруха купалася її телефон розривався від дзвінків. Я не витримала й відповіла.
– Ну, нарешті. А де Віра Миколаївна!
– Купається! Щось сталось?
– Нічого, просто скажіть їй, що гроші за оренду я вже скинула їй на карку.
– То ви ще залишаєтесь? – спитала я, збагнувши, що до чого.
– Звісно, ми ж домовились до вересня.
Я аж присіла, почувши це. Коли свекруха вийшла – відразу ж спитала:
– То скільки вам платять за хату?
– Яку ще хату!
– Вашу. Я все знаю!
– Та то так вийшло. Людям дуже треба було. Це ж переселенці, я мусила допомогти.
– І скільки коштує така допомога. Я ж вас знаю, за 3 тисячі таке б не влаштовували. Але як не хочете – не кажіть, я однаково дізнаюсь.
– От нащо тобі воно треба? Зрозумій, в мене пенсія мала. А так приїду й ремонт зроблю.
– То ви вигадали всі ці хвороби заради грошей. Збирайтесь негайно, сьогодні ж на автобус вас відвезу.
Свекруха почала плакати, що немає куди їхати. Я дала їй тиждень, аби місце знайшла. Тоді зателефонував чоловік і почав просити не гніватися і допомогти мамі. Та я їз цим не згодна. Я з неї ні копійки не брала, всі продукти додому сама купувала, ще й одяг свій їй віддала. А тут таке. До слова, знайомі все ж дізналися, квартиранти платять їй 10 тисяч гривень на місяць плюс комункалка. От яка ціна моїх страждань.
А ви б пробачили таке? Чи вигнали б хитру родичку?