“То так ти рідну мати любиш? Він тебе нічого не дочекаєшся, склянку води не принесеш!” – нарікала пані Стефа, коли побачила набір продуктів та ліки, які ми їй привезли

Моя свекруха потрапила під поганий вплив сусідки. Знаю, що це звучить дуже абсурдно. Ну пані Стефанії вже 65, то доросла та самостійна людина, який ще вплив? 

Отож, Стефанія Василівна знайшла собі якусь подругу на районі, жіночку звати Лідія Миронівна. Вона також вдова, також самотужки виховувала сина. Товаришують вона не так багато, десь від Різдва почали спілкуватися.

Ну і це знайомство дуже змінило свекруху. Адже вона тепер гадає, що ми з Олексієм її обділяємо увагою та грішми! 

– Он я бачила, який Юрка Лідці ремонт зробив. Така кухня модна, з тою такою плиткою індукційною і посудомийкою. А мені стидно Лідку в гості до себе запросити! 

Тільки пані Стефа забула про одну дуже важливу деталь – гроші. Я знаю, що Юра працює заступником директора у будівельній компанії. Неодружений, дітей не має, з головою занурився у кар’єру. Відповідно, на кого він ще може витрачати свою зарплату, як не на маму? 

А ми з Олексієм звичайні трудяги. Чоловік працює майстром на СТО, а я продавець в магазині взуття, час від часу підпрацьовую ще швачкою в майстерні. А ще у нас 3 діток – старший Олег 15 років, Ростику 12, а наймолодшій Іринці 5, у садочок ходить. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Нам треба дітей нагодувати, одягнути, купити якісь іграшки, канцтовари чи фарби. Старший ходить на плавання, це також не дуже дешеве задоволення. Однак, я ні копійки не буду жаліти, якщо мова йде за їх щасливе та безтурботне дитинство. Інколи і на своїх потребах можу зекономити, обійдуся вже без того манікюру чи стрижки в салоні. 

Свекруха на пенсії, тому ми ще стараємося їй фінансово допомогти. Оплачуємо комуналку (добре, що у неї є субсидії), купуємо ліки та привозимо раз на тиждень продукти. Набір досить скромний та звичайний – пачка макаронів, гречки, трохи м’яса свіжого, якась консервація, чай, хліб, овочі та фрукти. Загалом, свекруха не їсть так багато, тому запасів їй вистачає на тиждень точно. Та і в разі чого – ми їй можемо на карточку гроші скинути, аби вона все потрібне докупила додому. 

І от раніше пані Стефа не жалілася. А коли познайомилася з пані Лідою, то все, зовсім інша людина. Замість слова дякую я чула лиш докори та нарікання:

“То що за дешеві макарони? На акції брала? А Ліді син привозить італійські, та пачка щось 80 гривень майже коштує. “

“Ти такі помідори мені не свіжі взяла. Я ними ще потім отруїтися можу.” 

“Знову гречка? Я що, до кінця життя її їсти повинна?!”

І щоразу вона наші продукти порівнювала з тими продуктами, які бачила в пані Ліди:

– Вчора до Лідки в гості приходила. Вона мене пригостила тими такими штучками з рису та риби. Суші! 

– Ну вона у вас гурманка.

Пошепки

– Та то їй син просто так замовив з ресторану, уявляєш. От любить свою маму. Не те, що деякі особи тут! 

Ми на Миколая купили їй гарний кожушок, аби вдома ходила та не мерзнула. Але пані Стефа знову дорікнула – бо Ліді син подарував додому дорогий обігрівач! І вона по квартирі в футболці та штанцях ходить. 

Що я, що Олексій намагалися пояснити свекрусі, що тут діло не в любові:

– Мамо, її Юра гроші лопатою гребе. А в мене 3 дітей, жінка, машина в кредиті. Думаєш, я на тебе гроші жалію

– Ну так найди ще одну роботу. Чого Юрка Лідки зумів такого досягнути, а ти що? Мало в школі вчився чи що? 

Це вже навіть виходило за якісь межі адекватності та розуміння. Ну зараз у країні війна, не кожен може заробляти по 60-80 тисяч, як Юра. Я взагалі щовечора та щоранку молюся богові, аби мого чоловіка на афронт не забрали, бо я сама з 3-ма дітьми точно ради не дам. 

3 дні тому до нас зателефонувала пані Стефа: 

– Слухай, мені тут Ліда сказала, що є гарячі путівки в Туреччину, місто Кемер. Їй син подарував, а вона сам не хоче їхати. Там якась акція, типу наступному клієнту знижка буде.

– Ну мої вітання пані Ліді. Хай магнітик привезе.

– Ну ти глуха чи що? Кажу – вона сам їхати не хоче, а там знижка хороша. Зі всім вийде щось 17-18 тисяч гривень. 

– І що? 

– Ну як що? Ви можете мені купити цю путівку, в неї через тиждень виліт. 

Я аж засміялася у слухавку, але свекруха далі проводжувала доказувати, що це ну просто супер-пупер важлива путівка і треба терміново брати. Звісно, що я відмовила. То вона ще потім до Олексія телефонувала, але відповідь очевидна – ні.

– То так ти рідну мати любиш? Він тебе нічого не дочекаєшся, склянку води не принесеш!

– Мамо, ти краще навчися цінувати те, що маєш. Я тебе люблю і як можу – так і допомагаю. А не подобається – то проси допомоги у Юри, раз він такий чудовий син. 

Ми хочемо цей місяць провести експеримент – не привозити свекрусі продукти, не купувати ліки та не сплачувати комуналку. Подивимося, як вона потім заспіває до нас. 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector