Мій чоловік обожнює рибалити. Так рано-вранці прокинеться, тихо каву зробить та їде з кумом на озеро, неподалік від нашої хати. Я розумію, що йому хочеться інколи відпочити від роботи та хатніх справ, з кумом про своє чоловіче поговорити. Я ж інколи теж з кумою в кафе чи на шопінг збираюся і нічого страшного в цьому не бачу.
І от в суботу привіз з риболовлі великий улов – ціле відро риби. Там і окуні і карасики та навіть 1 судачок невеличкий.
Пару рибин я почистила та заморозила, думаю на свята щось приготувати. 3 баночки замаринувала та сховала в холодильник аби до картоплі чи до гречки було. Одразу готове, тільки кришку відкрити і можна смакувати.
– Боже, Любка, ну в тебе золоті руки. Так рибу почистити і замаринувати – в ресторанах не готують! – хвалить мене чоловік, як тільки заходить на кухню.
– Ну ти теж молодець, такий улов приніс додому. Добитчик справжній!
І Тарас мені часто ще допомагає рибу чистити, бо знаєте, як інколи важко ту лучку відчищати.
А через хату живе одна сусідка, баба Рая. Вона старенька, дітей та онуків не має, сама-самісінька. Нам її шкода, тому інколи допомагаємо, чим можемо. От мій Тарас їй траву покосить та дерева попиляє, нещодавно навіть дах лагодив, бо протікав через дощі. Звісно пані Рая хоче нам гроші давати, але ми не беремо ні копійки. Бо вона і так на ту мізерну пенсію не живе, а виживає.
Ще як наші сини були малі, то баба Рая їх пригощала яблуками та грушками, мені досі інколи їх приносить, я роблю компот чи варення.
Ну і вирішила трішки рибки віддати бабусі. Ретельно кісточки перебрала, запекла у духовці, ще уху зварила та перелила в баночку.
– Господи дитино, дякую! То така смачна вечеря в мене буде. Ох, ну така смакота, я ще з двору почула, – радісно плескала у долоні бабуся Рая.
Я ще поговорила з сусідкою, попліткували, новини обговорили. А наступного ранку до мене з претензіями подзвонила свекруха, Галина Василівна:
– Люба, а що ти рибу чужим людям віддаєш?!
– І вам доброго ранку! А що, мені у вас запитувати, куди рибу відносити? Чи у озеро назад відпустити, хай плаває?
– А нам передати не хотіла? Я ще до Тараса дзвонила, він казав на риболовлі. Та й могли догадатися нам передати пару рибин!
Мене такі претензії трохи шокували. Бо як свекруха також живе у селі, має велику господарку – кози, кури, свині, качки та корови. А ще город на додачу.
Колись, ще років з 5 тому, ми з Тарасом постійно приїздили до неї у гості, аби допомогти. Бо свекор давно помер, а вона сама не справлялася з тою господаркою. Я гнула спину з ранку до ночі, все носила, косила, закрутки робила. І думаєте, що мені перепала бодай якась баночка варення чи помідорів? Все свекруха збирала та автобусом передавала доньці Ользі.
Навіть як свиню різали на Великдень – нам хіба діставався маленький шматок сала розміром з долоньку та 0,5 банки смальцю.
Та і відтоді ми перестали щоразу їздити в село до свекрухи, хіба на свята буквально переночувати і все.
А тут такі звинувачення! І за якусь нещасну рибину! От про свекруху можна сказати, що в чужому оці пилинку помітить, а у своєї колоди не помічає.
Ну і хто потурбується про бабусю Раю, як не ми? Сусідів поруч багато нема, майже всі виїхали закордон, відколи війна почалася. А свекруха має Ольку, хай їй хоч цілий акваріум риби привезе – буде тішитися!
На вашу думку, я правильно вчинила?