Коли мені було 15, то татуся не стало. Він досить довго хворів, їздив по Україні лікуватися. Ми навіть зверталися за допомогою до екстрасенсів та мольфарів. Але, на жаль, його не вдалося врятувати.
Мама спершу дуже страждала, нічого не їла, навіть на вулицю не виходила. Ну а я тоді тільки тата поховала, не хотіла ще маму втратити. Бабуся часто приїздила до нас у гості, привозила гостинці з села.
Однак, через 3 місяці мама познайомилася з одним чоловіком, Андрієм. Не скажу, що він мені аж так сподобався, але чимось дуже відштовхував від себе. Такий “скользкий” тип.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І мама з Андрієм дуже змінилася, але в гіршу сторону. Пізно приходила додому, від неї несло цигарками та алкоголем. А коли Андрій приходив у гості, то вона одразу ховала всі татові речі та фотографії. Потім взагалі хотіла їх викинути, але я заборонила і все забрала до кімнати.
Андрій швиденько переїхав до нас жити. Ходив по квартирі у трусах та одне місце чухав, постійно командував. Я, як наймолодша в родині, повинна була прибирати, готувати їсти, виносити сміття, все мити та складати під лінійку.
– Ти чого посуд не помила після вечері?
– Бо це твоя тарілка. Візьми губку і сам помий.
Тоді вже у розмову втручалася мама:
– Ти як до старшого чоловіка говориш? Хіба я тебе так виховала?!
Я ледь дочекалася закінчення школи, аби зібрати всі речі та переїхати від мами. Дякувати Богові, мені вдалося вступити до Івано-Франківська на державне місце. А поруч є село Березівка, де якраз жила бабуся. Тому я щодня доїжджала на пари маршруткою, а потім ще допомагала бабусі в господарстві.
З мамою я не хотіла спілкуватися. І вона сама була зайнята новим чоловіком, згадувала про мене лиш на якісь свята. Мама навіть не змогла приїхати до мене на весілля та на хрещення рідних онуків! От настільки ми втратили зв’язок, розумієте? Я вже взагалі забула, як мама виглядає.
Так минуло вже 16 років. Я вийшла заміж, народила двох діток. І це вже родина моєї мрії, я дуже кохаю свого чоловіка. Бабусі, на жаль, з нами вже нема на цьому світі. Хату та ділянку я отримала у спадок. Однак, ми продали все сусідці та купили невеличку двокімнатну квартиру на околиці Франківська. Бо що робити у селі? Так, там дуже гарно, свіже повітря, природа. Але що я, що чоловік постійно доїжджали маршруткою на роботу до міста.
Ремонт у нас посередній, деякі меблі ми забрали з села, бо елементарно не вистачало грошей на нове. На щастя, поруч є і школа, і садочок та ще й великий торговий центр. Сусіди дуже хороші люди, ми швидко поладнали з ними.
Правда, зараз для нас ця квартира замаленька. Бо, рахуйте, на 2 кімнати 5 людей – я, чоловік, два сини та молодша донька. І ще собака. Звісно, ми планували купити більше житло. Однак, зараз такі ціни на нерухомість, що мені аж страшно дивитися на ті цифри, чесно. Тому доводиться поки тіснитися у 2 кімнатах.
Але на цьому мої проблеми не закінчуються. Після свято до мене спонтанно вирішила зателефонувати мама. Звісно, наша розмова почалася не зі щирого привітання, а з докорів:
– То стільки часу минуло, а ти про мене навіть не згадувала?
– Ти не краща, згадай, що було, коли Андрій до нас переїхав.
– Ти на мене стрілки не переводи.
– Мамо, ти навіть не приїхала на хрещення онуків. То що зараз хочеш від мене?
– Нічого. Хворію я, мені важко. Вже не можу навіть в туалет спокійно піти чи ванну прийняти.
– Ну а де твій Андрій?
– Нема. Був і загув. Знайшов собі якусь молоду фіфу. Вона на рік від тебе молодша, уявляєш. Декілька днів тому зібрав всі речі та поїхав геть.
– І тому ти вирішила згадати про свою доньку?
– А хто мені ще склянку води на старості років принесе? Я ж твоя мама, тебе народила та виховала!
Я кинула слухавку та почала гірко плакати. Добре, що нікого вдома не було і вони не чули цієї прикрої розмови.
От чому моя мама така безсердечна людина, скажіть, будь ласка? Чому вона згадала про мене лиш тоді, коли опинилася сама в скрутній ситуації?
У мене взагалі нема бажання їй допомагати та навіть бачитися. Хай сама мучиться на старості років!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!