З малку я живу в селі та мені подобається таке життя. З плюсів: я вмію практично все й нема такого, чого б я не освоїла. З мінусів: мій вигляд відразу дає про себе знати. Тобто якщо порівняти мою подругу і мене, то відразу ж помітно що я з села, оскільки дуже багато працюю. До того ж в мене така робота, яка вимагає тривалий час бути на сонці в спеку. Один словом я жінка тракторист-комбайнер і це моя стихія.
Проте, мабуть, саме це заважає моєму особистому життю, адже мені 30 і я неодружена. Одного разу на святкування ювілею запросила мене моя подруга з міста в ресторан. Ми з нею товаришуємо ще з аграрного університету, однак Наталя швидко вийшла заміж, переїхала до міста жити й за професією ніколи не працювала.
Дякуючи їй, я інколи вибираюся десь в люди, в місто. Однак поруч з нею я себе завжди незручно почувала. Вона така красива, видна жінка, а я село селом. Якось кажу я до неї:
— Наталю, вибач, але мені соромно між люди вийти. Я така чорна від сонця, а писок в мене як пательня з нижнього боку. Хіба тільки зуби блищать.
— Ти якась дивна! — не розуміла Наталя. — Я цього року в Домініканах засмагала за великі гроші, а ти задурно. Ще й схудла, мабуть, за комбайнами бігаючи й забуваючи пообідати. Тож мовчи та навіть мені таких дурниць не говори! — заспокоювала і вихвалювала завжди мене подруга.
Того дня вона привела мене до себе додому, наказала зняти коричневу сукню і запропонувала яскраво ягідну. Моє вигоріле на сонці волосся підібрала догори, пришпилила великою квіткою — і сама замилувалася.
— Нічого ми ще тобі нині такого кавалера знайдемо, і не одного! — жартувала вона.
В ресторані нам було весело, а потім раптом до мене підходить якийсь чоловік і каже:
— Де засмагали?
— У полі, на жнивах, — відповіла я, хоч Наталя веліла нікому не зізнаватися.
— «На панщині пшеницю жала»? — засміявся той.
— Якщо ви не знаєте, то для цього тепер є потужні комбайни й ніхто сам пшеницю не жне — гордо відповіла йому я.
— То ви комбайнерка? — здивовано та зацікавлено запитав чоловік.
Подруга мовчки збоку сиділа, а ми завели розмову тай так говорили увесь вечір. Непомітно пролетів час й ми з Наталею зібрались йти. Попрощались з незнайомцем, а той попросив мій номер телефону.
Тоді подруга переконувала мене, що я йому сподобалась, проте я відмовлялась у це вірити, впевнена була, що він навіть не зателефонує. Який чоловік захоче мати дівчину комбайнерку?
Та на диво, вже наступного дня він подзвонив й запитував:
— Дівчино, де вас можна знайти?
— На жаль, у місті я дуже рідко буваю, тепер взагалі часу немає, бо багато працюю — сказала йому.
— Аа, зрозуміло…Шкода.
На цьому й завершилась наша розмова.
Після того більше він не дзвонив. Трохи засмутилась я, однак на інше і не розраховувала.
А вже через два дні курною польовою дорогою на жнивний лан їхала якась чужа автівка. З неї вийшов чоловік у всьому білому й попростував до комбайнів.
Побачивши його я приклала до чола долоню і стерпла: то був Тарас. Комбайнери й водії повисувалися з кабін. Навіть бузьки, що походжали по стерні, полюючи на мишей, здавалося, повернули свої довгі шиї в один бік. Далі задзвонив мій телефон.
— Подруго, тут така історія! — защебетала Наталя. — У мене був Тарас, питав, де і як тебе знайти. Здається, він закохався в тебе, дівчино! Тож чекай гостей.
А далі мої сльози уже витирав він. Сказав, що хоче зробити мене щасливою…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!